Спогад отця Богдана Сенети про роботу на лісоповалі

Інтерв’ю з о. Богданом Сенетою (1993) / Архів ІІЦ, спр. 141

Ми там познайомилися. Була річка, були корчі. Такі корчі, що бараки були в тих корчах. Берези були. А комарі страшні були. Ми так собі спочатку лежали. День, два ми так полежали. А на третій визвали нас на такий майдан, на площу. Прийшов до нас начальник, бригадири і каже: “Тут ми вас привезли, і тут ви мусите працювати. В лісі працювати.” Добре. Каже: “Два дні ми вам дали віддиху, а вже на третій день вас поведуть в ліс, там будете працювати. Там будете пиляти ліс, сучки рубати, грузити.” На то місце роботи треба було йти більше як годину. Пізніше дивлюся – там є, от: “Маєте пили, маєте сокири – ріжте.” Значить треба різати дерева.

Перше треба було обчистити при кінці, при землі, пень сокирою і зарубати з другої сторони, як воно має падати. Не було електричної пилки. То були все ручні пилки. Я був з одним професором. Він був професор філармонії у Львові. Вже забув, як  називається. Він приїхав і з жінкою, і з дівчинкою. Такий був дуже делікатний, хоровитий на легкі (мав тільки одно легке). Йому було тяжко працювати. Але ми прицювали, ми різали.

Пам’ятаю так: що було таке дерево, грубе досить було. Він не має сили і я не маю сили. Я кажу до нього так: “Треба помолитися до святого Йосифа. А святий Йосиф був столяром, працював, – кажу, – щоб нам поміг.” І от підходить до нас бригадир: “Харашо, я возьму человєка, треба работать, пиляти. Давайте сокиру, давайте топором.” Раз-раз-раз, і дерево впало. Каже: “За то вам заплатять, щось півтора рубля.