Унікальні спогади про Митрополита Андрея Шептицького (з Архіву ІІЦ)

***

1 Чи не ділився з Вами Ваш чоловік такими враженнями, хто на нього мав найбільший духовний вплив, на особисте духовне життя?

– Я знаю, та мав вплив… Андрей Шептицький. Так добре він згадував, такими теплими словами, таку батьківську любов все відчував від нього, таке батьківське почуття було, що так все за приклад, як колись не раз щось оповідав, то все казав: “О, наш митрополит Андрей Шептицький!“. Все так лагідно, так доступно все говорив, пригортав всіх студентів до себе, так що дуже ласкавий був.

Інтерв’ю з їм. Стефанією Дорош від  27. 09. 2000,  м. Городок. Інтерв’юер: Кобель О. (студ. ЛБА – 2000)

***

«Мати ігуменя мене віддала до Львова до Потоцького до сестер василіянок на кошт екселенції Андрея Шептицького, я вчилася тут… Про митрополита Шептицького я маю такі спогади як про рідного батька. Ми і ті, що були також круглими сиротами, то ходили до нього майже раз на півроку і він нас приймав як своїх рідних. І до мене так говорив, що: “Я як твій батько“. Садив мене на свої коліна хворенькі і каже: “Обніми мене як свого батька, бо я люблю вас як своїх дітей“. І я про нього не можу без сліз…» 

Інтерв’ю з п. Стефанією Оберишин від 26.04.1993, м. Львів. Інтерв’юер: Щерба Галина // П-1-1-26

***

«Яким Ви запам’ятали митрополита Шептицького?

– Я вже його запам’ятала у візочку. Він нас благословив. Був все дуже добродушний. Тато з ним про щось радився. І за ту  церкву, що тато вибудував в Карпатах, мав перед Шептицьким великі заслуги.

– Тоді легко можна було попасти до митрополита?

– Так, легко. Дітей водили з садочків. Тільки, щоб він себе добре почував. Ми мали назначені дні. Він дуже нами радувався, як ми приходили. Всіх нас благословив».

Інтерв’ю з панею Олександрою Демчук від 9.12.92. Інтерв’юер: Стефанія Смолюк // П-1-1-3

***

Яким Ви пам’ятаєте Митрополита Шептицького, які він проводив розмови? Постарайтесь пригадати його жести, погляди, як людину-старця в останні дні його життя.

– Останні дні його життя були дуже тяжкими. Він мав сильні болі і не міг рухатися. Сам Митрополит Шептицький був активною людиною і завжди старався щось зробити. Коли ми приходили до нього, то він старався не показувати, що йому тяжко, завжди знаходив кілька слів, щоб поговорити з нами. Я часто не могла бувати у Юра, бо працювала і жила далеко, на вулиці Личаківській, 54,  в камениці лікаря Панчишина. Але були люди, що відвідували Митрополита Шептицького щодня. Казали, що він дуже мужньо себе веде і не показує, який він важко хворий”.

Інтерв’ю з п. Ясеницькою Марією (їмость Юник) від 25.12.1992, м. Львів. Інтерв’юер: Романів Тамара, Сусак Віктор // П-1-1-77