До 100-ліття від дня народження отця Богдан Сенета (1913-2004) – пароха с. Добряни і Путятичі, довголітнього в’язня сибірських таборів
О. Богдан Степан Сенета народився 27 червня 1913 року у с. Яксманичі Перемишльського повіту у сім’ї місцевого пароха о. Богдана Сенети і Стефанії з Гайдукевичів. Навчався у Перемишльській гімназії, яку закінчив у 1933 р. У1934-1939 роках він студіював богослов’я в Духовній Семінарії у Перемишлі. У 1939 році закінчив Духовну Семінарію і в катедральному храмі Св. Івана Хрестителя отримав свячення з рук єпископа Перемишльського Йосафата Коциловського.
Після висвячення о. Богдан отримав призначення сотрудком у с. Уйковичі Радимнянського деканату біля Перемишля. Довголітнім парохом в цьому селі був о. Іван Сорокевич (1863-1845), якого вбила польська боївка в 1945 році. Наприкінці 1942 року о. Богдана перевели у с. Добряни Судовишнянського деканату з обов’язком душпастирювати у сусідньому селі Путятичі. Молодий священик організував навколо себе молодь і славний був через свої гарні проповіді та науки під час сповіді.
Отець Богдан відмовився «возз’єднатися» з РПЦ і після Львівського псевдособору 1946 р. залишився у Добрянах, продовжуючи підпільну душпастирську діяльність. Місцеві органи МВД постійно слідкували за о. Богданом, шукаючи нагоду арештувати за «антирадянську діяльність».
12 березня 1950 року о. Богдан був арештований, звинувачений у «бандпособнічєствє» і висланий на спецпоселення. Єдиною його «провиною» перед радянською владою була відмова перейти в лоно РПЦ. Арештувавши священика, атеїсти хотіли закрити і церкву в с. Добряни.
«Я розкажу такий випадок, … якраз сінокос був. Приїхали забирати з церкви образи, а наша церква при цвинтарі, тому і з неї нічого не зробили. З неї могли зробити, так як по селах робили, магазини чи навіть там якісь склади. А в нас неможливо було то зробити, бо то разом з цвинтарем. То люди, як стали в дзвони бити… бігли з поля хто в чому, хто що в руках тримав, хто з вилами, хто з граблями, хто з мотиками… Всі бігли до церкви. Ікони в той час брали не для збереження, а для знищення, їх спалювали і невідомо, де дівали. А люди наші боронили своє, бо вони пам’ятали свою віру, католицьку, як їх вчив отець парох [Сенета]. Стояли не раз у снігу під церквою по коліна і відправляли самі Служби Божі, як не було нікого. І відстоювали свою віру» – розповідає п. Ольга Гук.
У 1950-1954 роках священик відбував заслання у селищі Торба Зирянського району Томської області. Опісля він переїхав до своїх рідних (брата о. Мирослава і сестер Марії та Софії) у радгосп Чорнореченський Хабаровського краю, які також відбували покарання. Отець Богдан працював на засланні лісорубом та різноробочим.
«Після того, як вже з нами був отець Сенета, … ми почали так, помаленьку, сходитися до хати, і вже в хаті молилися спільно. Після того, як вже нас дали на такий… посьолок Торба і там над берегом ріки були… землянки… В одній такій землянці ми собі вибрали місце і там сходилися всі…, коли йому прислали єпитрахиль,… частички, прислали чашу, він почав відправляти Служби Божі, молебні – відправляли потихеньку …. ми собі в неділю рано відправляли… Ходили люди до сповіді, до Причастя. Він сам йшов, як була хвора людина, чи хтось помер, то він сам ходив. Але то все було тихо. То було так тихо зроблено, що то навіть не було пізнати.» – Так про душпастирську діяльність о. Богдана на засланні згадує Михайло Довбуш, спів’язень о. Богдана Сенети.
Ось який донос пише про о. Богдана Сенету зам. начальника управління МГБ Томської області — Прищепа. «Сенета оказиваєт релігіозної вліяніє на окружающую срєду. Устраіваєт релігіозниє зборіща. Нелєґально крестіт дєтєй местного населенія. В том числє і дітей отдєльних члєнов КДБ. Так 18 марта 1951 года он окрестіл рєбьонка члена ВКПБ, Шаніна Івана Єгоровича, робочого Тарбінського лєсозаготовітєльного участка. 22 апрєля 1951 года Сенета проводил крєщєніє рєбьонка секретаря первічної парторганізації лєсозаготовітєльного участка Глібанова Михаїла Яковлєвіча. Вконце марта сєго года Сенета совєршим обряд окрєщєніє рєбьонка робочєго участка, Нєкрасова Фьодора. Причому, на крєстінах прісутствувал начальнік лєсозаготовітєльного участка, члєн ВКПБ, Власов і комуніст Шеляєв. Сообщаю о више сказаном для прінятія соотвєтсвующіх мєр».
Крім важкої праці і неможливих умов життя, – дошкуляв голод. Коли дозволили повертатись в Україну родині Сенет не було защо. Потрібно було зібрати хоч якісь кошти на дорогу. Тому-то о. Богдан Сенета разом зі своєю сестрою Софією і братом о. Мирославом мусили ще довгі роки важко працювати. Повернулись щойно в 1975 році. Спочатку проживали в Добрянах у будинку Стефанії Содоми, але згодом переселилися в с. Зимна Вода біля Львова. Отець Богдан продовжував активну душпастирську діяльність: хрестив, сповідав і хоронив померлих, за що неодноразово потрапляв у «поле зору» радянських спецорганів. Він не покидав своєї душпастирської праці в рідних Добрянах.
Приїжджав перед Різдвом, чи Великоднем, чи іншими святами. Це не минало пильних очей участкового. Отець згадував: «Як тільки я поїхав у село, йшов дорогою, зайшов до якоїсь хати, вже на другий день, …., КГБіст приїжджав до мене в Зимну Воду. «Ви були там і там?» – «Так, я був.» – «А Вам хіба можна?» – «А я хворого ходив висповідати». «Я Вас прошу, Богдан Степанович, не робіть того. Можете висповідати, тільки так, висповідати секретно. Бо я також маю начальника, він мене висварить, я маю неприємності…» Після таких відвідин отець відправляв деякий час тільки вдома, але вірні кликали виконати душпастирську працю, і він йшов, не зважаючи на жодні перешкоди.
Знав і пам’ятав своїх мирян по імені. А вони до сьогодні зберігають образки, медалики і вервички подаровані колись ним.
В 1989 році отець Богдан разом з братом о. Мирославом брав участь у походах та маніфестаціях за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви. З відродженням УГКЦ в 1990 році о. Богдан Сенета отримав дозвіл від митрополита Володимира Стернюка продовжити свою священичу працю в Добрянах. Не зважаючи на різні перешкоди, незгоди серед віруючих, вік та хвороби, він ревно працював для добра Церкви та свого народу.
Стараннями Інституту Історії Церкви, УКУ о. Богдан Сенета з іншими заслуженими священиками УГКЦ, 11 січня 1998 р. в Митрополичих палатах у Львові був нагороджений папською медаллю «За заслуги перед Церквою і Апостольським престолом» «Pro ecclesia et Pontifice». Відзначений почесною відзнакою Народного Руху України та грамотою до 60-ліття священичої діяльності.
Жертовна праця о. Богдана Сенети дала свої гідні плоди. Серед його парафіян кілька осіб посвятили своє життя на служіння Богові. З них – владика Йосиф Мілян, єром. Севастіян Дмитрух, о. Іван Паліса, о. Степан Андрусишин ЧНІ, о Володимир Сабат ЧНІ, о. Назар Гавриляк, о. Роман Яцик, о. Андрій Чорненький, с. Маргарета Гук (Згр. св. Йосифа), с. Порфирія Галіберта (студитка), мгр. богослов’я Богдан Шніцар. Ще кілька юнаків навчаються у Духовних Семінаріях.
«Ми таких мук не мали, хіба що на Сибіру були. Зимно, голод, нужда, то все таке фізичне. А тепер треба стояти, пам’ятати то, що ми таки були добрими християнами, добрими священиками, не задля користі та грошей, а задля того, щоби вірно прямувати дорогою до життя вічного», – такі настанови о. Богдан залишив для віруючих і священиків в інтерв’ю для Архіву Інституту Історії Церкви.
Отець Богдан Сенета помер 11 грудня 2004 року. Похований Ісповідник Віри на цвинтарі у Добрянах.
о. Тарас Бублик, Ірина Коломиєць
Інститут Історії Церкви УКУ
«Мета», 2 червня 2013 р.
Отець Богдан Сенета у спогадах сучасників