Уривок із

Слово ВПреосв. Митрополита Кир ЙОСИФА виголошене до вірних в день Христового Різдва (7 січня 1945) в Архикатедральному Храмі у Львові

… Важке, воєнне шесте підряд Різдво. Які ми розбиті, які розсіяні по всіх усюдах: на фронтах, в копальнях, на засланні, в тюрмах, на роботах. Все ж таки нині згадка на св. Вечір лучить нас всіх – Христове Різдво об’єднує нас всіх і тут, і там з тими, що живуть в Америці, Канаді, Аргентині, Франції, Англії і Німеччині. Усі наші діти радуються Різдвом. Христова Вечера – це спільна наша радість, як спільною є вона неба і землі, ангелів і людей. Вже ця одна гадка мусить змінити сумні настрої.

Я думав, що промовлю оцей перший раз до вас на Різдво після того вже, як втихне воєнна хуртовина. Та одначе, не зважаючи на ті сумні настрої, не дається мені здушити небесна радість, яку несуть зі собою кожні Різдвяні свята.

Вони підбадьорюють нас і прояснюють наші лиця. Коли перелякалися були пастирі, що стерегли перед грабіжниками своїх черед, своїх стад, коров кіз і овець, тоді почули голос: “Не бійтеся, бо це звіщаю вам велику радість, котра буде всім людям. Що народився ваш сьогодня Спас, котрий є Христос Господь, в місті Давида. І це вам знак: знайдете дитя повите пеленами і лежаче в яслах. І зараз зявилось з ангелом множестов небесного воїнства, що хвалило Бога кажучи: “Слава на висоті Богу, а на землі – мир, людям доброї волі“ (Лук. 2,10-14).  Це народився Божий син з неба, прийняв душу і тіло, щоб вибавити нас з тих бід, з неволі і зла, щоб нас спасти. То є велика потіха, якої нам не може дати ніхто на землі, жодний володар, хоч як він цего бажав для своїх підданих і якої не може нам ніхто і ніщо відібрати.

Ми не самі тепер, бо з нами Бог, як співали ми на великому Повечірії: “З нами Бог, зрозумійте народи, і коріться, бо з нами Бог“. Ми будьмо спокійні – не маємо чого боятися, хоч би які валилися на нас клопоти, нещастя – бо з нами Бог. Ніхто нас не переможе, бо ніхто не може стати на прю з Богом і Його побідити. Та все таки тиснеться мимоволі думка, що хоч з нами Бог, та Він зсилає великі нещастя на нас. А чей Він одним кивненням руки міг би утихомирити воюючі народи і відвернути від нас усе лихо. Чому ж Він того не хоче зробити?

Мої дорогі браття і сестри! Не вибрав собі Христос дороги встеленої рожами, не шукав собі вигід, не вибирав, що приємніше, але провадив важке життя. Тим вказав Він нам, що це найпевніший шлях до небесного щастя. Таж міг так само Бог змести з лиця землі Ірода та не казати втікати Свому Синові, якого найбільше любив, аж до Єгипту наражуватися на небезпеки, не потребував спочити в убогій стаєнці, не потребував допускати до убивання дітей в Вефлиємі. І щойно пізніше, коли перебралася мірка Божої терпеливости – ангел ртунув Ірода і він живцем зігнив. Це могло статися і на початку, але Христос хотів, тоже тому, щоб він мав час навернутися, а переслідуваним – щоби могли заслужити собі на більшу нагороду.

Вкінці бачимо, як не зважаючи на ті прикрости, з безмежним довірям відносяться і Мати Божа, і св. Йосиф до Небесного Отця. Вони певні, що вони з Христом і що їм не може статися нічого злого. Отець Небесний найліпший Батько, дбає і про нас. Тому не захитуймося в довірю до Нього, бо певно кінець окажеться все добрим.

Тому святкуймо радісно Різдво, хай буде слава во вишних Богу. Вірмо що прийде мир на землі і що новонароджений Христос, якого памятку ми святкуємо, ласкаво глядить на нас. Нехай радісне обличча Дитятка на сіні осяє ваші серця, скріпить і піддержить на дусі. Терпіння наші не довгі.

Глянь оком щирим, о Божий сину,

На нас нещасних, нашу Україну,

Зішли їй з неба дар превеликий

Щоб тя хвалила во віки вічні.

Христос раждається!

Фото з Архіву ІІЦ. Різдвяні свята та вертеп у табірному бараці. Магадан, 1956.