Священномученик Омелян Ковч (1884 – 1944)

«…Був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього…»

Сьогодні минає 70 років з дня мученицької смерті блаженного отця Омеляна Ковча

РЯТІВНИК ПРИРЕЧЕНИХ

Народився 20 серпня 1884 р. в с. Космач на Косівщині. Після закінчення Римської колегії св. Сергія і Вакха у 1911 р. прийняв священичі свячення. У 1919 р. став польовим духівником Української галицької армії. Після війни й аж до ув’язнення душпастирював у Перемишлянах, дбаючи водночас про суспільно-культурне життя парафіян. Опікувався бідними, пригортав сиріт, хоча сам мав шестеро своїх дітей. Під час Другої світової війни відважно виконував свої священичі обов’язки, проповідуючи любов до людей усіх національностей та рятуючи від винищення євреїв. 30 грудня 1942 р. гестапо заарештувало його. У тюрмі отець виявляв геройську мужність, рятуючи від зневіри засуджених на смерть співв’язнів.

25 березня 1944 р. загинув мученицькою смертю в концтаборі Майданек. У 1999 р. Єврейська рада України присвоїла йому звання “Праведник України”.

Отець Омелян Ковч в одному із листів до рідних писав:

«Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?.. Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день, за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними».

Твори: Отець Омелян Ковч “Чому наші від нас утікають?” Львів: “Свічадо”, 2006. – 105 с.

Книга написана 1932 року та вийшла друком “з одобрення духовної власти”. Ця невеличка за обсягом брошура є плодом свого часу. Блаженний о. Омелян Ковч розмірковує в ній над тим, чому греко-католики покидали свою рідну Церкву та приєднувались до Латинської Церкви чи інших віросповідань. Уважний читач знайде багато з цих аргументів неактуальними сьогодні, проте деякі з тих проблем, на які вказував автор, існують по сьогодні. Проте, на нашу думку, важливість цієї публікації передовсім полягає в тому, щоб пригадати (і показати) сучасникам, який рівень дискусії щодо важливих тем тривав тоді в греко-католицькому середовищі. Наскільки сміливо і щиро автор аналізує церковне життя першої половини ХХ століття. В цьому контексті книга о. Омеляна Ковча не залишається одинокою. Коли переглядати журнали та газети, що виходили в Українській Греко-Католицькій Церкві до її насильницької ліквідації у 1946 році, то не важко помітити наскільки жвавим та предметним був діалог (і дискусія) між греко-католицькими інтелектуалами. Практично осягнувши після більш ніж 20-ти років вільного життя довоєнних показників щодо структури Церкви, УГКЦ так і не змогла по сьогодні повернутись до того стану внутрішньої комунікації, який існував до 1939 року. І наостанок, актуальність даної публікації підсилюється тим, що 24 квітня 2009 року відбулось торжественне проголошення бл. свщмч. Омеляна – Покровителем душпастирів УГКЦ. З книгою можна ознайомитися на сайті Богословський портал.

Серія документальних фільмів “Наші герої” – о. Омелян Ковч, священик УГКЦ

Слово про Блаженного Священномученика Омеляна Ковча. Київ, 23.06.2011

Документальний фільм “Парох Майданека”