Олег Цуньовський. З біографії Патріярха Мирослава Івана Любачівського в 1914-1979 роках: з нагоди 100-ї річниці з дня його народження

Олег Цуньовський (на правах рукопису)

З біографії Патріярха Мирослава Івана Любачівського в 1914-1979 роках: з нагоди 100-ї річниці з дня його народження.

Мирослав Іван Любачівський народився 24 червня 1914 року в сім’ї Євстахія (род. 29 вересня 1879 р. в Долині) та Анни (род. 23 липня 1893 р. в Стрию) Любачівських у містечку Долина. Тайни Хрещення й Миропомазання отримав 28 червня 1914 року від отця-пароха Теодора Величковського у церкві Пресвятої Богородиці в м. Долина, де у травні 1921 р. прийняв Перше Святе Причастя.

Батьки мали трьох синів, з яких Мирослав Іван був найстаршим. Молодший брат Євген (нар. 2 жовтня 1915 р.) безслідно пропав в часі Другої Світової війни, а наймолодший – Богдан (нар. 31 липня 1917 р.), інженер, жив у Чикаго, Ілліной. Батьки дали дітям дбайливе родинне й релігійне виховання, яке стало ґрунтом для подальшого духовного зросту.

У рідному містечку Мирослав Іван закінчив Народну школу та перший клас гімназії. Там він вчився у 1920-1924 рр. У 1925 році Мирослав Іван здавав до другої гімназіальної в Стрию, але не здав і мусів ще раз ходити до першої гімназіальної. В Стрию закінчив гімназію і в 1933 р. там здав матуру. Середню освіту здобув з відзнакою у Стрийській Першій Державній Гімназії у 1925-1933 рр.

У 1933 році Мирослав Іван здав матуру (іспит зрілості – ред.), а в 1934 р. був прийнятий на перший рік Богословської Академії у Львові «на місце застережене для безденних […] Через той час не мав жадної поважної хороби, хіба звичайні дитячі».

Після початкової освіти, у 1934 р., Мирослава Івана прийняли до Української греко-католицької Богословської Академії і Духовної Семинарії у Львові, ректором якої був о. д-р Йосиф Сліпий. Там він закінчив 2 роки Фільософії і 1 Теольогії. Навчання тривало з 23 листопада 1934 року по 14 листопада 1937 року. Згідно характеристики семінарист Любачівський «вирізнявся особливими науковими здібностями».

ощ

12 листопада 1937 року Любачівський Мирослав Іван – студент 4 року Богословської Академії одержав чин четця і піддіякона. У листопаді того ж року Митрополит Андрей та о. ректор Йосиф Сліпий висилають талановитого учня на дальші, вищі богословські студії в університет Інсбруку (Австрія), де він в Канізіанумі, «в українській студентській громаді, відзначується знанням і веденням літургійного співу та його плекання в гурті».

18 вересня 1938 року він отримав дияконські свячення, а у Празник Різдва Пресвятої Діви Марії, 21 вересня 1938 р., у каплиці Митрополичої палати при соборі Святого Юра у Львові приймає ієрейські свячення з рук Митрополита Андрея. Новоієрей Мирослав Іван був призначений на служіння до Львівської Архиєпархії, а в жовтні того ж року поїхав до Інсбруку, щоб продовжити навчання, яке тривало до лютого 1939 р.

У зв’язку з початком Другої світової війни, у 1939 році університет був змушений переїхати до Сіон Валле, що в Швейцарії, де о. Мирослав Іван зробив акцент на вивченні Літургії, Святого Письма, катехизі й проповідництву. У 1941 р. він захистив свою докторську працю на тему: «Боротьба св. Василія Великого з аріанством, виражена в його літургії» («Розвідки над Літургією святого Василія Великого», Ljubačivskyj, Myroslav Ivan, Des heiligen Basilius liturgischer Kampf gegen den Arianismus. Defended 3.7.1941), яка була надрукована в університетському місячнику «Цайтшріфт фюр Католіше Теолоґі».

віп

У 1941-42 рр. о. Мирослав записався на третій рік філософії та приготовляв габілітаційну працю на тему «Екзегетично-патристичні досліди над євангелією св. Івана», яку приймали декан богословського факультету Гуго Раннер та ректор університету Франц Лякнер.

Всередині 1942 року о. Мирослав Іван переїжджає до Риму, де, з 1942 до 1945 року продовжує свої студії. У серпні 1942 р. він записався на Біблійні студії у Папському Біблійному Інституті, де в 1944 р. здобуває ступінь магістра біблійних наук на основі праці «Параболі рабінацькі та Євангельські» та вчиться ще один рік, готуючись до докторату з Біблійних наук. Потім вчиться у Папському Григоріанському університеті, де у 1945 р. отримав ступінь магістра філософії. Не маючи змоги повернутися до Львова о. Мирослав Іван підготовляє докторат з філософії, а в роках 1945-1947, «коли ціла Європа була спаралізована останньою війною. Не було ще в той час великих можливостей розгортати будь-які плани», він, за особливим дозволом церковної влади (за дозволом Кардинала Євгена Тіссерана), студіює медицину у “La Sapienza” – державному університеті в Римі.

У 1946 році Українська Греко-Католицька Церква була насильно ліквідована, ієрархи і значна частина священиків та мирян репресовані, ув’язнені та перебували на засланні. Апостольська Столиця виявила значну допомогу біженцям з Радянської України. Для активної допомоги у 1945 році був створений «Український Допомоговий Комітет» у складі греко-католицьких священиків на чолі з єпископом Іваном (Бучком).

Комітет піклувався тисячами утікачів, яких воєнна завірюха зірвала з рідних місць і розкинула по різних кінцях Европи. В Німеччині були тисячі вивезених гітлерівцями на роботи, а також воєнні полонені. На підставі ухвал Ялтинської конференції 4-11 лютого 1945, після закінчення війни, окупаційні радянські власті переводили насильну «репатріацію».

Як пише у своїх спогадах Евстахій Загачевський: Архиєпископ Бучко, який до речі відвідав табір у Ріміні 2 грудня 1945 р., «своїми впливами в Ватикані багато спричинився до рятунку нас перед видачею Москві», хоча понад 900 осіб добровільно репатріювалися.

Серед членів УДК були священики Іван Біланич, Михайло Ваврик, Мирослав Іван Любачівський, Іван Прашко та Дмитро Блажейовський. Вони відвідували табори в Ріміні та Белярії. У таборах організовували для греко-католиків курси мов, та викладали різні предмети, щоб надати полоненим необхідні знання, та, звичайно, допомагали їм переїхати до різних країн Вільного Світу, де вже живуть українці, насамперед – за океан.

1456128_563635673723836_1729597149_n

У 1945 році, у таборі «5Ц», що знаходився у Белярії,

 серпень розпочався у Таборі дуже прикро, бо вночі, з 31-го липня на 1-го серпня, після довгої посухи, навістив табір буревій з дощем і градом та зрівняв табір з землею. Він всі шатра звалив, прикривши їх мешканців, так, що вони тільки при допомозі інших могли вирватися з-під тягару замоклих полотнищ. Земля, що ще вчора світила великими щілинами від посухи, розмокла до тої міри, що не можна було кроку ступити, бо це був свого роду чорнозем. Здавалося, що вся земля тягнеться за ногами. Помокли не тільки люди, але, щонайгірше, й усі їхні речі, так що на нікому не лишилося сухого рубця. Схід сонця застав Табір у дуже нещасливому вигляді, коли таборовики місили густе болото, не маючи де притулитися.

Того ж дня о. д-р Мирослав Іван Любачівський мав розмову з підстаршинами табору для того, щоб піднести їх морально та піддати надії на краще майбутнє та заохочував їх тримати на дусі усіх таборовиків, перебуваючи постійно з ними.

29 травня 1947 р. о. Мирослав Іван перериває навчання, щоб душпастирювати у Сполучених Штатах Америки.

У 1947-1949 рр., досвід, набутий о. Мирославом Іваном «у роботі серед «переміщених осіб», пригодився йому за океаном, де він став виконувати обов’язки секретаря «Злученого українсько-американського допорогового комітету» США». Також, він працює секретарем Архиєпископа й Митрополита Костянтина (Богачевського), секретарем Владики Амброзія (Сенишина) та секретарем Національної Конференції Католицького добробуту – попередника Католицької Конференції Сполучених Штатів Америки. Водночас, у 1947-1948 рр., викладає українську та німецьку мови в коледжі та Гайскулі св. Василія у м. Стемфорді.

У грудні 1948 року о. Мирослава Івана призначають на помічника пароха Непорочного Зачаття у Гемтремку, штат Мічіган. У листопаді 1949 р. йому доручили організувати парафію у Норт-Бренч, штат Мічіган, а через три місяці призначили сотрудником парафії Благовіщення Пречистої Діви Марії у Лейтроб, штат Пенсильванія, Св. Петра і Павла, через три місяці – у Вілкс Беррі, а через чотири місяці, у 1950 р., він організовує парафію Св. Михайла в Мілуокі, штат Вісконсін, де перебував вісім місяців.

У 1950 р. о. Мирослав Іван став душпастирем на парафії св. Петра і Павла у Філядельфії. Водночас, не пориваючи зв’язків з Апостольською Столицею, він співпрацював в українському відділі редакції ватиканського радіо, перекладав на українську мову підручники, богословські праці, займався викладацькою роботою, читав курс лекцій в організованій у 1952 р. Українській католицькій семінарії ім. св. Йосафата у Вашингтоні та викладав богослов’я в духовній семінарії св. Василія Великого в м. Стемфорді. У 1952 році о. Мирослав Іван прийняв американське громадянство.

Душпастирську діяльність в церкві свв. апостолів Петра і Павла в м. Клівленд (штат Огайо) о. д-р Мирослав Іван розпочинає 25 травня 1951 р., як сотрудник о. митрата Дмитра Греська (Mitred Archpriest Dmytro Gresko). Там він був сотрудником  до березня 1967 р. та, окрім душпастирської праці, ще викладав різні предмети у парафіяльній школі і виконував душпастирську працю в українських парафіях у штатах: Мічиган, Пенсильванія, Огайо та Вісконсін. За час свого перебування в Клівленді о. Мирослав Іван видав англійською мовою три збірники проповідей, а саме: «Проповіді на Вірую», «Збірка проповідей на Десять Заповідей Божих», «Проповіді на Неділі й Свята цілого року». Крім цього, він зробив переклад та видав «Катехизм Тридентійського Собору», приготував «Катехизм німецьких епархій» і написав обширний «Коментар на Св. Євангелиста Луку». Пізніше з’явилися ще його праці: «Вірую в єдиного Бога», «Десять заповідей Божих», «Ранішні розважання», недільні проповіді та багато богословських статтей.

Крім душпастирської о. д-р Любачівський водночас розвинув у США наукову та педагогічну діяльність, а, також, видавничу: в ділянках Святого Письма, Літургіки та Гомілетики. Всю цю працю о. Мирослав Іван виконував, як зазначає о. д-р Іван Музичка, з Христовою смиренністю, адже попри постійні переїзди він не кидає студій, не кидає пера, мандрує з чималою своєю бібліотекою, куди кажуть ідти. Перекладає у вільні хвилини Тридентійський Катехизм (для парохів), пише свої проповіді, друкує статті на пасторальні теми.

У березні 1967 р., після 16-річної праці в Клівленді о. д-р Мирослав Іван Любачівський виїхав до Риму на дальші студії для підготовлення коментаря до євангелії св. Матея та щоб зібрати матеріали для написання праці на тему «Дія жертви Ісуса Христа в порівнянні з жертвою Старого Завіту, як це викладено в листі до євреїв». У Римі він перебував у 1967-1968 рр., як професор Папської Колегії святого Йосафата – вчив українську мову, а крім того працював на українській програмі Радіо Ватикану.

Повернувшись до США, о. д-р Мирослав Іван продовжував свою душпастирську працю на різних місцях призначення, поглиблював свої наукові дослідження і вчителював.

У 1968 році він став духівником Української Католицької Семінарії св. Йосафата у Вашингтоні, де перебував у 1968-1971 рр. Водночас, він викладав українську мову в Католицькому Університеті в столиці США та був адміністратором парафії Благовіщення Пречистої Діви Марії у Маннасесі та Річмонді (штат Вірджинія).

У 1971-1977 рр. був професором Академії св. Василія для дівчат у Фокс Чейз (штат Пенсильванія). Там він викладав українську, італійську, німецьку мови, христологію, філософію та релігію. У 1973-1977 рр. о. Мирослав Іван став адміністратором місійної станиці Пресвятого Серця (Philadelphia, Sacred Heart) при тій же Академії.

Отець Дмитро Блажейовський зазначає, що у 1972 році о. Мирослав Іван був сотрудником у кафедральному храмі у Філадельфії.

У 1977-1979 рр. о. Любачівський був призначений духівником семінарії св. Василія у Стемфорді, штат Коннектикут, де, окрім духовних наук викладав обряди. В той же час він викладав українську, німецьку, італійську, релігію, богослов’я та філософію в різних вузах та коледжах. Крім цього перекладав на українську мову книги з літургіки та біблістики, в тому числі Тридентійський катехизм.

15 квітня 1978 року Папа Павло VI надав о. Любачівському ступінь почесного прелата.

11 вересня 1976 р. помер Філадельфійський Митрополит Амброзій (Сенишин) (1961-1976). У роках: 1976-1977 Апостольським Адміністратором цієї Митрополії був Кир Василь (Лостен), а в 1977 році Митрополитом став Кир Йосиф (Шмондюк). 25 грудня 1978 року він помер.

Філадельфійська Митрополія УГКЦ залишилася без Митрополита. В тому часі в її складі було понад 110 парафій, а майже 140 священиків обслуговували 176 тисяч віруючих греко-католиків. Митрополити Амброзій та Йосиф багато років очолювали Митрополію. Спільно із своїм попередником Кир Констянтином (Богачевським) у післявоєнний період були у керівництві вище згаданого Допомогового Комітету, завдяки якому з Європи до США прибуло понад 40 тисяч осіб.

13 вересня 1979 р. Папа Іван Павло ІІ, без порозуміння з Патріярхом Йосифом, Буллею від 13 вересня 1979 року, іменував та проголосив о. д-ра Мирослава Івана Любачівського Архиєпископом і Митрополитом Філадельфійським у США і про цю номінацію офіційно не повідомив Патріярха Йосифа.

Після того, як Апостольський Делегат, Архиєпископ Жадо оголосив 21 вересня 1979 р., що Папа Іван Павло ІІ призначив Монсеньйора Мирослава Івана Любачівського, духівника семінарії Василія Великого в Стемфорді, на нового Архиєпископа-Митрополита для американських українців-католиків, це призначення викликало численні повідомлення, що Блаженніший Йосиф та деякі українські католицькі єпископи були засмучені через відсутність консультацій з того приводу. Проте, для «блага Церкви» Блаженніший прийняв це рішення та домовився про висвячення нового Архиєпископа-Митрополита разом зі Святішим Отцем.

Майже перед самим святкуванням 40–річчя єпископської хіротонії Патріярха Йосифа «папський післанець приніс Патріярхові Йосифові листа з повідомленням, що на опорожніле місце Філадельфійської митрополії призначено о. Мирослава Любачівського. До речі, після смерті митрополита Йосифа (Шмондюка) Філадельфійська митрополія була довгий час необсадженою».

Проте, «якщо ми проаналізуємо його ієрархічний ріст, то прийдемо до незаперечного висновку, що у цьому напрямі Блаженніший Мирослав не докладав своїх особистих зусиль. Так було, що його на протязі довгих років мало хто знав і понад сподівання о. Мирослав Іван Любачівський став митрополитом Філядельфійської Митрополії».

1501846_623062134430879_408777199_nьждПід час подорожі Святішого Отця до США 4 жовтня 1979 року Монс. Любачівський прийняв Папу Івана Павла ІІ в українському катедральному соборі Непорочного Зачаття у Філадельфії. Папу зустрічали: Монс. Роберт Москаль, канцлер архиєпархії та о. парох катедри. Вітали папу семеро наших єпископів і монс. Любачівський.

Папа говорив спершу по-українськи, а потім – по-англійськи та пригадав, що

«Папа Павло VI подарував один камінь з труни Святого Петра для побудови нової величної Української Катедри у Філадельфії присвячену Непорочній Діві Марії. Павло VI бажав, щоб цей подарунок, – підкреслив папа, – міг бути видимим символом любові і пошани Апостольського Престолу для Української Церкви».

12 листопада Вселенська Церква поминає пам’ять Священномученика Йосафата Кунцевича. 12 листопада 1979 р. минало 5 тижнів після візиту Папи до Української катедри у Філадельфії. В цей день, о. 17:30 Святіший Отець, разом з Патріярхом Йосифом (Сліпим), Митрополитом Максимом (Германюком), Владикою Ярославом (Габро), Владикою Мирославом (Марусином), Владикою Василем (Лостеном), Владикою Платоном (Корниляком), Владикою Августином (Горняком) та численним духовенством, у Сикстинській Капеллі, хіротонізував його на єпископа. Це перша хіротонія в історії УГКЦ за участю Папи Івана Павла II і саме, під час цієї хіротонії «Папа вперше відслужив Божественну Літургію у східньому обряді». На цій Папській Літургії, крім українських єпископів, були присутні: 10 кардиналів, 16 латинських єпископів, численне духовенство, сестри, семінаристи та сотні мирян.

Спершу, Папа Іван Павло ІІ відзначив заслуги Блаженнішого Йосифа Сліпого, а тоді звернувся до нового Митрополита Мирослава Івана «з настановою вірно служити святому престолу. Папська гомілія свідчила про наміри Ватикану всебічно підтримувати Українську Греко-Католицьку Церкву, зміцнювати її єдність та відданість Апостольській Столиці».

Інтронізація четвертого Митрополита для Українців Католиків в Америці відбулася у Філадельфії 4 грудня 1979 р. в катедральному храмі Непорочного Зачаття. В цей день у храмі були: Митрополит Мирослав Іван, Архиєпископи Германюк та Коцішко та 14 українських та закарпатських єпископів, численні латинські єпископи, сотні священників та сестер, різних офіційних представників та близько двох тисяч мирян.

Отець Іван Музичка звертав увагу на те, що Патріярх Мирослав Іван так працював

«що ніхто цього не запримічує. Дивний овоч і методи його кришталевої смиренності й простоти. Найяскравіший доказ на те – коли номінували його на Митрополита у Філадельфії, усі знали тільки те (і то навіть в Америці), що він був капеланом Сестер, і то так, начеб усю свою душпастирську працю він провів на цім посту! … При тому його призначено помічником для парохій при катедрі у Філадельфії (у своїй душпастирській праці він чи не найбільше був сотрудником, що означає подвійну працю – за сотрудника і пароха) і при парохії св. Йосафата в Філадельфії».

Підсумовуючи, можемо ствердити, що Патріярх Мирослав Іван був науковцем, душпастирем, професором та й попри ці свої обов’язки завжди допомагав іншим і знаходив час для кожного. Будучи чи то студентом в Римі, чи душпастирем у США, він виконував такий величезний обсяг праці, що можемо хіба що дивуватися, як це все могла робити одна людина. Коли ж його самого запитували, як йому це вдається робить, то чули тільки його щирий сміх і відповідь: «Треба було», – немов нічого особливого і не сталося.

Фотографії надані автором.