У Римі відбулася Конференція приурочена пам’яті Владики Степана (Чміля)

У неділю, 12 жовтня ц.р. у Римі відбулося святкування з нагоди 100-ї річниці з дня народження Владики Степана (Чміля). Програма святкувань розпочалася Архиєрейською Божественною Літургією в Соборі Святої Софії, яку очолив Патріярх Святослав. Опісля – поминальною Панахидою у крипті Собору, відкриттям виставки пам’яті Кир Степана, яка є спільним проектом Посольств України та Польщі при Святому Престолі, а тоді – Конференцією приуроченою пам’яті Владики Степана на якій, також, відбулася презентація книжки Владики Андрія (Сапеляка) «Світло святості. Отець Степан Чміль».

 Участь у Святковій Академії взяли Посол України при Святому Престолі Тетяна Іжевська, Посол Польщі при Святому Престолі Пьотр Новіна-Конопка, Голова Товариства «Свята Софія» в Римі о. Марко Семеген, Протоархимандрит Василіянського Чину Святого Йосафата Генезій Віомар,  духовенство, студенти та українська громада Риму.

        На цій Конференції виступали ОО. Салезіяни Олег Ладнюк та Євген Небесняк. Отець Олег Ладнюк, СДБ розповів про зародження та діяльність Салезіянського Згромадження на Україні, про перші групи учнів Перемишльської гімназії, які поїхали вчитися до Італії, щоб потім стати Салезіянами. Все розпочалося із ідеї о. Кирила Селецького, співзасновника Згромадження Сестер Служебниць НДМ, створити згромадження Салезіян східнього обряду в Галичині. Владика Йосафат (Коциловський) підтримав цю ідею і в 1932 році до Італії прибула перша група з десяти юнаків, які хотіли стати салезіянами. Наступна група поїхала до Турину у 1937 році – аж через п’ять років. Чому? Справа в тому, що для перших юнаків було дуже важко вчитися. Вони не витримували студій і тому виникло запитання: чи їх потрібно висилати? Проте, зазначив о. Олег, в гімназії в Перемишлі почали читати питомцям листи тих студентів з «першої групи», де вони описували свої враження. Тому, через п’ять років, зголосилася ще одна група хлопців, серед яких і майбутній перший Єпископ для греко-католиків в Аргентині – Андрій Сапеляк. Далі о. Олег розповів про Кир Степана, про те, як він пізнав Святого Дон Боско, як в тяжкий повоєнний час просив ієрейських свячень, адже тоді постала проблема – це ж був 1945-й рік. Друга Світова війна закінчилася і Степан Чміль просив свячень в східньому обряді. Настоятелі відмовляли його, мовляв: ти не можеш вертати додому і тому казали прийняти ієрейські свячення в латинському обряді. Проте, Степан настояв на своєму, і 14 жовтня 1945 року Кир Іван (Бучко) висвятив його на священика в східньому обряді. Потім о. Степан поїхав до Аргентини, де душпастирював до 1961 року, поки о. Андрія Сапеляка, – тодішнього ректора Української Малої Семінарії Св. Йосафата в Римі, не призначили першим Єпископом для Українців греко-католиків в Аргентині. Коли ж о. Степан приїхав до Риму, то його призначено ректором тієї Малої Семінарії. Потім, о. Олег додав, що по приїзді до Риму Митрополита Йосифа, о. Степан став близьким його співробітником. У 1976 році Патріярх Йосиф надав о. Степану титул Патріяршого Архимандрита, з правом носити мітру та жезл, а вже 2 квітня 1977 року він хіротонізував (висвятив на Єпископів) о. Любомира Гузара, о. Івана Хому та о. Степана Чміля.

Завершивши свою презентацію, о. Олег передав слово о. Євгену Небесняку, СДБ, який виступив з доповіддю про «Життєвий шлях святця – Владики Стефана Чміля».

       Отець Євген, як той, що прибув до Малої Семінарії в Римі у 1962 році сказав, що при вступі до Малої Семінарії його зустрічав о. ректор Степан. Він зустрічав його з усмішкою. В той час Мала Семінарія на via Boccea, 480 була поза Римом, а тоді біля неї не було нічого – поле, де хлопці займалися спортовими іграми чи прогулянками.

Коли Митрополит Йосиф прибув до Риму, то часто навідував малих семінаристів. «Одного разу, – зазначає о. Євген, – Митрополит прийшов на Різдво, а хлопці в той час наробили вареників (на 115 питомців!, а плюс гості). Вареники робили старші. І в часі Святвечора, якраз тоді, коли їх привезли, Митрополит звернувся до студентів. Хлопці тоді дивилися на свіжоварені вареники. Вони щойно варені, а Блаженніший говорить так довго. Після цього Митрополит питав о. ректора: «Чому хлопці такі сумні?», – на що о. Степан відповів: «Блаженніший, коли Ви почали своє слово, то якраз привезли вареники, на які хлопці так довго чекали, а коли Ви закінчили свою промову, то вони вже стали холодні». Після цього Блаженніший завжди, коли приходив, питав чи хлопці вже поїли вареники, а тоді брав слово».

Також, о. Євген згадав, що в часі вакацій як питомці їздили в Альпи, то о. ректор Степан, о. Іван Хома завжди носили часослови і все любили молитися. Одного разу, каже о. Євген Небесняк пішов збирати хмиз, набрав цілий оберемок, а йому крикнули: «Важай, там можуть бути змії!» Він той оберемок викинув, а о. Степан додав: «Але вони не труйні!»

В часі своєї презентації о. Євген зацитував спогади багатьох осіб, які знали Владику Степана, як свого ректора чи друга, зокрема: о. Луіджі Глинку, о. Івана Ортинського, о. Миколу Матвіївського, Патріярха-емерита Любомира та ін.. Звичайно, що о. Євген згадав і за учня 6-Б класу Хорхе Маріо Бергольйо, який у 1949 році прислуговував о. Степану при Службі Божій та розповів про похорон Владики Степана.

Насамкінець, о. Євген зазначив, що для нього його ректор є – Владика Степан, якого потрібно розпочати беатифікаційний процес.

Автор: Цуньовський Олег.

Фотографії – автора.