Відійшла до вічності відома художниця і громадська діячка Стефанія Шабатура

stefaniya_shabaturaСтефанія Шабатура – художниця, громадська діячка, багаторічний політв’язень радянських часів, член Української Гельсінської групи. Провела вісім років у таборах і засланнях за звинуваченням у “антирадянській агітації і пропаганді”, в тому числі – 5 років у жіночому концтаборі суворого режиму у Мордовії.

Активна учасниця руху за легалізацію УГКЦ. Організатор численних акцій за відродження Церкви наприкінці 1980-х. Одна із засновниць Марійського товариства “Милосердя”.

Більш детально ознайомитися з життям Стефанії Шабатури можна на сайті Дисидентський рух в Україні

Фрагмент інтерв’ю з Архіву ІІЦ з п. Стефанією Шабатурою, 1 червня 1998 р.

«- Як Ви собі пояснюєте, чому так сталося, чому Бог допустив такі випробування на нашу Церкву? І чи той період гонінь, підпілля мав тільки негатині сторони, чи може якісь позитивні сторони для нашого народу і для Церкви це мало?

– Що я можу сказати, чого так Бог допустив. Я знаю, як кажуть, якщо Бог когось любить, то йому дає страждання, щоб він очистився, щоб він загартувався в своїй вірі. Трудно сказати нам, чи це є кара, чи це є випробування, чи це є, щоб люди себе якось вдосконалили в вірі. То скорше всього думаєш в такому напрямку. І те, що наш народ зазнав таких страждань, можливо, то є дійсно з любові Бога. Можливо Бог собі заплануваав якесь майбутнє, чого ми не можемо знати. Роль, наприклад, нашого народу в житті людства якусь. Можливо той народ має відіграти якусь роль. Не можем знати тих планів Господніх, так? Але мені здається, як би там не було, наш народ перейшов через всі ті страждання, ті всі випробовування, все-таки достойно… Ми збереглися, ми вийшли з того… Тому що той народ має свої такі глибокі коріння. Нас все-таки є більше в тій державі. Так, є багато різних людей. Але ми переможемо. І той дух, який ми пронесли через ту тяжку для нас історію, через особливо це страшне століття. Особливо для нас воно було дуже жорстоким. Думаю, що все це оживе і відродиться, і воскресне… »