Мирослав Маринович “Слово прощання з Другом”

10922628_10205625460746658_8552363701580150497_nУ понеділок, 26 січня, після довгої важкої недуги, упокоїлася у Господі Оксана Богданівна Ґудзяк (із роду – Янчинська), яку в спільноті Українського католицького університету ми знали як «пані Оксану». Оксана Ґудзяк належала до тих невидимих жінок, на яких стоїть майбутнє України. Богу дякувати, їх немало. Але і серед них Покійна вирізнялася своєю готовністю служити іншим.  Вона була справжнім, щирим і милосердним серцем Інституту історії Церкви УКУ. Такі люди – на вагу золота. І в час війни, і в час миру. Саме з такими особистостями відхід від «совка» стає можливим. Саме через таких серед нас тихо перемагає правда і справедливість. Своїми вдячними спогадами і словами про цю  чудову людину поділився проректор УКУ Мирослав Маринович,

Христос рождається!

Чуда не сталося. Всупереч нашим надіям, Оксана Ґудзяк важку хворобу не здолала. І зболене тіло вже в домовині, тоді як звільнена душа – по дорозі до Бога. Ним вона послана була у цей світ – до Нього тепер і відійшла.
УКУ виріс в Оксани на очах. Вона пеленала його, ще коли він з’явився на світ у статусі Інституту історії Церкви. Вона вірно служила йому на всіх подальших етапах його розвитку, ніколи не сидячи в престижних президіях, але будучи готовою підставити своє плече. Для таких людей незмінно важко скласти посадову інструкцію: види виконаних нею робіт можна було множити безмірно, а головну функцію – готовність служити – все одно не передаси словами.

Вона була чудовим другом – з тих, що вгадують людські потреби, не чекаючи на прохання допомогти. І, маючи перед собою моральний чи службовий обов’язок, вміла долати перешкоди і твердо домагатися належного порядку. Ця риса творить людей, на яких можна спокійно покластися, знаючи, що доручену їй справу буде зроблено. Ми це всі добре знаємо, бо не раз користали з її обов’язковості та відповідальності. Тепер з дарів її душі користатимуть усі, хто на Небі.

Її християнська віра була того калібру, який викликає найбільше довіри в тих, що пізнали життя. Тобто була щирою і непоказною. Ця віра й тримала її в останні місяці життя, від неї вона світилася приязню і своєю традиційною доброю усмішкою. Саме завдяки цьому Оксана стала душею невеличкої групи українців, що перебували на лікуванні у Бельгії. Ох, як бракуватиме її тепер…

В УКУ відзвучать сумовиті похоронні мелодії, уся громада молитиметься за те, щоб “зітліла навіки пам’ять про її гріхи” і щоб “осінив її Господь тихим світлом спасення”. Дякуємо Тобі, Оксано, за Твою жертовну працю і за благодать Твоєї дружби! Хай прийме Тебе Господь у Царство Небесне і хай ніщо не затьмарить Твого останнього сну!

За матеріалами Відділу інформації та маркетингу УКУ.