Уроки історії: 8-10 березня 1946 року відбувся Львівський псевдособор.

Свідчення отця Омеляна Івасика 

«…То було не об’єднання, але то був примус до того. Коли мене привезли… увечір приїхав до мене до Стинави офіцер КГБ Скільського з повозкою, і мене забрав.
– Чи пам’ятаєте, коли то було?
– А то було – березень, десь 6-го березня увечері, о 8-й годині вечора. Жона мене покійна вирядила, дала мені хліба з маслом, убрала мене.
Я був певний, що мене везуть або до тюрми, або відразу на Сибір. До райвиконкому привезли під розпискою. Сторож мене перебрав і посадив у канцелярії райвикон-кому на бюрку. Сторож мене прийняв та й каже: «Я не маю де Вас помістити тут, бо вже привезли з різних сіл священиків. Є вже 18 з Вами». А тоді нас вже попакували до авта, як вже було 18 нас. Але був уповноважений Шерстюк, що то все організовував у Дрогобичі. І ми другого дня рано, десь коло 9-ї години виїхали машиною із ним. Авто відкрите, грузове… нас посадили, священиків, як баранів, на ту машину.
І так ми поїхали геть аж до Миколаєва. В Миколаєві ще повернули по священика з Миколаєва. Нині я вже не пригадую собі цього священика, як він називався.
І там перед Миколаєвом чекали на паром, щоби перевезли нас через Дністер, бо не було моста. І не знаю, чи то тут взяли того священика Кіндія, у Миколаєві, чи у Пісочній. То точно вже не знаю. Але знаю, що отець Кіндій поїхав з нами. І ми поїхали аж до Львова. До Львова ми приїхали десь передвечором.
– Вже темніло?
– Темніло, смерком. Зустрічав нас отець-доктор Костельник як ініціатор того всього. То було на площі святого Юра. «А, а, Стрий приїхав, Стрий, Сколе», – дуже ся радував. І нас порозвозили по різних готелях. Я тоді щойно з’їв кавалок своєї булки… Добу не їли. І опісля нас запровадили до гостинниці і там зробили вечерю. На другий день сказали, що з завтрашнього дня буде «собор». Отець Хавлюк каже: «Не сумуйте, голову догори. Бо той собор не є собор, бо нема ні єпископа, ні нікого нема. Це є розбійницький собор, а не церковний. Хто скликає той «собор»? Люди, котрі не мають жадної правної сили». Досить, що я був на одній тій сесії, де проводив якийсь червоний, розтріпаний, руда борода була, східняк. Зі сходу десь, з Москви чи звідкись. Я тим ся не інтересував. Але несимпатична особа така. Там сидів, в президії ніби. Жодної дискусії не було.
– А яка була атмосфера?
– Атмосфера була така, що за кожним, котрий є, наглядає хтось, підслуховує, хтось стереже…»

(Свідчення та фотографія з Архіву Інституту Історії Церкви УКУ)