В УКУ 17 травня відбудеться відкриття фотовиставки і круглий стіл з нагоди 25-ліття повернення Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського до Львова.

hlib_sil_u_lvoviВ УКУ 17 травня о 16:00 год. відбудеться відкриття фотовиставки і круглий стіл з нагоди 25-ліття повернення Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського до Львова. На виставці будуть представлені фотографії Любомира Криси, Романа Гнатишина, Любомира Хомина та Андрія Цибка. У круглому столі візьмуть участь: о. д-р. Іван Дацько, митр. прот. Ярослав Чухній, колекціонер Іван Гречко, директор видавництва «Свічадо» Богдан Трояновський.

Захід відбудеться за підтримки Творчої проектно-виробничої майстетрі «Розвій» (керівник Андрій Захарків-Олійник), настоятеля храму Преображення Господнього о. Ярослава Чухнія, п. Мирослава Ціздина та п. Олега Кіщака.

Місце проведення:  відкриття виставки в Атріумі (1-й поверх ФБФ УКУ). Круглий стіл у кімнаті Сенату (ауд. 309) (вул. Хуторівка, 35а)

Організатори: Музей УКУ та Інституту Історії Церкви УКУ

Прес-реліз

Любачівський М. І.Друга половина XX століття була для Української Греко-Католицької Церкви періодом важких випробувань, коли тоталітарний комуністичний режим намагався позбавити її найважливішого – права на існування. Незважаючи на фактичну заборону і репресії, УГКЦ продовжила діяльність у підпіллі. Після арешту у 1945 році і виїзду на Захід у 1963 році митрополита Йосифа Сліпого, в Україні фактично не було Предстоятеля УГКЦ. Його функції в різні часи виконували місцеблюстителі. Спочатку це був блажений свщмч. Василій Величковський (1963-1973), висвячений самими митрополитом в московському готелі, а потім – архиєпископ Володимир Стернюк (1973-1991).

Характерною рисою всього підпільного періоду стало те, що духовенство Катакомбної Церкви не втратило зв’язку із своїм «Отцем і Главою», який вимушено перебував поза «матірною територією». Патріарх Йосиф Сліпий, перебуваючи в Римі, практично до своєї смерті не втрачав надії повернутися на рідну землю. Однак це не вдалося здійснити в умовах комуністичного режиму в Україні. Його наступник – патріарх Мирослав Іван Любачівський – був хіротонізований св. Папою Іваном Павлом ІІ і патріархом Йосифом (1979 р.), а згодом призначений коадьютором (1980 р.). В умовах горбачовської перебудови (кін. 1980-рр.) новий патріарх активно допомагав своїм вірним та духовенству в Україні у боротьбі за права УГКЦ. Греко-католики, вимагаючи від радянської влади легалізації УГКЦ, наполягали на необхідності відновлення повної церковної структури. Рух за легалізацію, серед інших суттєвих вимог, ставив перед радянською владою питання про повернення Предстоятеля УГКЦ патріарха і кардинала Мирослава Івана Любачівського. Його повернення до Львова сприймали як важливий фактор повноцінного відродження церковного життя в Україні. 20 листопада 1989 р. радянська влада врешті-решт дозволила реєструвати громади УГКЦ, а отже питання нормалізації церковної ієрархічної структури стало ще більш актуальним.

24 червня 1990 року у проповіді під час Архиєрейської Літургії у соборі Св. Софії в Римі владика Володимир Стернюк, вітаючи патріарха Мирослава Івана Любачівського з нагоди його 76-ліття, побажав йому «якнайскоріше засісти на тому престолі, який йому законно належить». Патріарх особисто висловив бажання якнайскоріше повернутися на Батьківщину. Вперше офіційну дату повернення Глави УГКЦ у листопаді 1990 р. оголосив о. Іван Дацько на зустрічі з представниками влади у Львові – 30 березня 1991 року. Тоді була висловлена подяка вл. Володимиру Стернюку й обласній Раді за «запрошення» і надання Патріярхові титулу «почесного громадянина м. Львова».

Єпископи, які взяли участь у Надзвичайному Синоді 3-10 лютого 1991 р. у Ватикані, схвалили ідею повернення Патріярха в Україну. Особисто Мирослав Іван трактував повернення Глави Церкви до рідного престолу як «небувалу подію». Для підготовки приїзду було скликано комісію, до складу якої входили: о. Іван Дацько (голова), о. Ярослав Чухній (замісник голови у Львові), о. Андрій Онуферко й о. Рафаїл Турконяк (літургійні координатори), Володимир Луців (відповідальний за святкування), Соня Глутковська (прес-секретар), Мирослав Ціздин і Богдан Трояновський (відповідальні за технічну сторону), Марта Федорів (відповідальна за проїзд прочан в Україну). Активну підтримку надавала місцева влада Львівщини, особливо – колишній голова Комітету захисту УКЦ, а на той час – заступник голови Львівської обласної ради Іван Гель та голова Клубу української греко-католицької інтелігенції Іван Гречко.

Напередодні приїзду Глава УГКЦ та голова комісії о. Іван Дацько провели ряд важливих зустрічей. Зокрема, в Римі відбулися зустрічі з представниками Апостольського Престолу кардиналами Агостіно Каззароллі і Франческо Коласуоно, з послом СРСР в Італії Юрієм Карловим. В Україні справа повернення була обговорена з представниками місцевої влади та уповноваженими чотирьох західних областей, а в столиці республіки – з чиновниками міністерства закордонних справ. Важливою віхою у підготовці приїзду патріарха стала зустріч о. І. Дацька з головою Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР Миколою Колесником, який висловив свою згоду на приїзд Глави УГКЦ

30 березня 1991 року патріарх Мирослав Іван вийшов із літака і вперше за 50 років ступив на українську землю. Крім офіційних осіб, його зустрічали і вітали багато тисяч віруючих. У своїй промові на урочистому мітингу біля Оперного театру у Львові Глава УГКЦ наголосив, що працюватиме для свого народу як в Україні, так і на поселеннях, а також докладе всіх зусиль для налагодження християнських відносин з іншими Церквами, працюватиме над визнанням Патріархату, оскільки з його приїздом усунута «територіальна перешкода». Патріарх подякував усім підпільним єпископам, а особливо – архиєпископові Володимирові Стернюкові за збереження «ієрархічної єдности і апостольського наслідства…». У перший день на рідній землі Мирослав Іван відвідав Собор Св. Юра і митрополичі палати, в каплиці яких отримав з рук митрополита Андрея Шептицького єрейські свячення (1938 р.).

У травні-червні 1991 р. Глава УГКЦ здійснив багато пастирських візитацій до різних регіонів України, проводив зустрічі з духовенством і вірними УГКЦ, із представниками культурної, політичної та суспільної сфер життя України. 2 червня 1991 року на зустрічі з папою Іваном Павлом ІІ у Польщі патріарх Мирослав Іван Любачівський отримав дозвіл на постійне урядування у Львові.

Приїзд 30 березня 1991 року та повернення патріарха Мирослава Івана були завершальними акордами відродження УГКЦ. Його поцілунок рідної землі на летовищі став знаком початку нової ери в житті УГКЦ, вірні якої страждали довгі десятиліття від переслідувань та заборон.

Приїзд Глави Церкви ознаменував єдність між греко-католиками в Україні та діаспорі, які відтепер могли об’єднати свої зусилля, працюючи для своєї Церкви та народу.