«Змагання до унії в Мукачівській єпархії першої половини XVII ст. та роль київського митрополита Йосифа Велямина Рутського і перемиського єпископа Атанасія Крупецького у її становленні в краї»

Відкриту лекцію на тему «Змагання до унії в Мукачівській єпархії першої половини XVII ст. та роль київського митрополита Йосифа Велямина Рутського і перемиського єпископа Атанасія Крупецького у її становленні в краї» організував Інститут Історії Церкви УКУ 7 листопала 2017 р. на Філософсько-Богословському Факультеті УКУ. Результатами своїх досліджень ділився науковий співробітник ІІЦ УКУ, кандидат історичних наук (PhD) Володимир Мороз.

Як на початку викладу зазначив лектор, йдеться не лише про історію Мукачівської єпархії, яка у давнину займала 56800 км2, а тепер — 12753 км2, але й про її ідентичність. Відтак під терміном «Закарпаття» дослідник представив, услід за видатним істориком василіянином о. Атанасієм В. Пекарем, всі українські землі за/під Карпатами, котрі творили Мукачівську єпархію до її поділів.

Нижні хронологічні рамки дослідження визначили дві дати. Перша щ них — 1596 р., коли представник мукачівського єпископа — архімандрит монастиря св. Пантелеймона на горі Афон (тоді руського/українського, а тепер уже російського) Матвій брав участь в антиунійному соборі у Бересті спільно зі львівським і перемиським єпископами, архімандритом Києво-Печерської лаври тощо. Друга дата — 1600 р., коли мукачівський єпископ Петроній змушений був іти на вигнання через політику румунського князя Михайла Хороброго. Мукачівський архієрей та його соратник і наступник о. Іван Григорович знайшли притулок в унійній Київській митрополії, яку згодом очолив митрополит Йосиф Велямин Рутський. Верхня межа представленого під час лекції дослідження — 1664 р., коли єпископ-василіянин Партеній Петрович зміг повернутися до давнього осідку мукачівських владик — Мукачівського монастиря на Чернечій Горі.

Під час лекції Володимир Мороз проаналізував факт участі представника мукачівського єпископа у Берестейському антиунійному соборі, контекст цієї події та її значення для розуміння ідентичності Мукачівської єпархії. Зокрема, було зафіксовано підтверджене джерелами відчуття єдності представників цієї церковної провінції із сусідніми Львівською та Перемиською єпархіями.

У ході розповіді науковий співробітник ІІЦ висвітлив роль митрополита Йосифа Велямина Рутського у реформуванні Київської митрополії, особливо східного — василіянського — чернецтва, а також вплив досвіду цих реформ на єпископа-вигнанця Петронія та Івана Григоровича. Йшлося теж про те, що останній навчався у Володимирі Волинському та Замості, гостював у коронного підчашого Миколая Сенявського, з яким теж листувався київський митрополит.

Лектор розповів, що поки владика Петроній та Іван Григорович перебували у Київській митрополії, родина Другетів, яка повернулася з кальвінізму до католицтва, через родичання з родиною Мнішеків та позики значних сум на московські справи Єжи Мнішека (для спроб утвердити на московському троні Лжедмитрія та Марину Мнішек), зайняла маєтності у Хирові та Ляшках Мурованих Перемиської землі. Другети ангажувалися у справи Перемищини, а самі запросили перемиського владику Атанасія Крупецького до унійної праці у Мукачівській єпархії. Перемиський єпископ — однодумець митрополита Рутського — у 1613–1614 рр., працюючи у Красному Броді, схилив до унійної ідеї місцевих василіян на біля 50 священиків довколишніх парохій. Він уже мав намір проголосити акт з’єдинення, але це не вдалося зробити. Надалі владика Крупецький змушений був виїхати до Перемишля і був зв’язковим наступних мукачівських єпископів з київським митрополитом.

Поширенню унійної ідеї на Закарпатті сприяла мобільність чернецтва, адже василіяни Київської митрополії, прямуючи на навчання до Риму, Братислави, Праги та інших освітніх центрів Європи, проходили через Перемишль, Лупківський перевал і Краснобрідський монастир. Серед тих, кого документи згадують у цьому відношенні, — митрополит Рутський і його спільник — єпарх володимирський та берестейський Яким Ілля Мороховський. Про останнього, як йшлося під час відкритої лекції, писав і автор «Історії карпатських русинів» о. Михайло Лучкай.

Окрему увагу в оповіді було приділено імовірному знайомству з унійною ідеєю і мукачівському єпископу Сергію, який урядував єпархією в час вигнання владики Петронія. Відтак лектор проаналізував повернення у 1623 р. єпископа Петронія до Мукачева спільно з о. Іваном Тарасовичем та галицьким василіянином Василієм Григоровичем, до чого доклався київський митрополит Йосиф Велямин Рутський. Владиці Петронію і його наступникам Івану Григоровичу та Василію Тарасовичу судилося готувати ґрунт для утвердження унійної ідеї в Мукачівській єпархії. В. Мороз детально розповів про взаємини владики Григоровича з київським митрополитом, про драматичне переслідування владики Тарасовича магнатами Ракоці через його відданість справі єдності Церкви.

Лектор виклав базовану на аналізі джерел думку про те, що Ужгородська унія не була одномоментним актом, адже в «унійному документі» 1646 р. йшлося не про з’єдинення єпархії, а про підпорядкування восьми десятків священиків із територій маєтностей родини Другетів яґерському латинському єпископу — брату Анни Другет. Натомість розвивалася унійна ініціатива василіян, що постала у самій Мукачівській єпархії і в час підписання документу 1646 р. мала виразниками, зокрема, ченців Партенія Петровича та Гавриїла Козовицького. Вона передбачала самостійність єпархії у рамках Вселенської Церкви. Ця позиція була природньою для духовенства і вірних єпархії, котрі орієнтувалися на досвід унії у Бересті. Було наголошено, що саме Партенія Петровича владика Тарасович хотів бачити своїм наступником. Так і сталося: завдяки глибокому укоріненню вірних у своїй «Руській Церкві» та «руській вірі» Мукачівська єпархія вистояла — Святий престол визнав Партенія Петровича її першим унійним єпископом.

Важливим моментом у лекції стало те, що вплив київського митрополита Йосифа Велямина Рутського і перемиського єпископа Атанасія Крупецького на розвиток Мукачівської єпархії не завершився з їхньою смертю у 1637 і 1652 рр. відповідно. Уже у 1663 р. владика Партеній пішов шляхом митрополита, прагнучи об’єднати василіян своєї єпархії в одну конгрегацію/провінцію, як їх об’єднав Йосиф Велямин Рутський. Лектор вважає показовим і вартим подальшого дослідження те, що у справі об’єднання василіяни Мукачівської єпархії виявили солідарну з василіянами Львівської і Перемиської єпархій позицію, побоюючись об’єднуватися зі створеною митрополитом Рутським конгрегацією Св. Тройці і пропонуючи єдність із василіянами Ґроттаферрата в Італії.

Ще один приклад позитивного використання реформ Йосифа Велямина Рутського у Мукачівській єпархії — побутування у ній монаших правил, укладених київським митрополитом.

Загалом В. Мороз підсумував, що характерною рисою, притаманною ідентичності Мукачівської єпархії першої половини XVII ст., було глибинне усвідомлення її духовної і культурної єдності з Київською митрополією. Джерела, на думку лектора не дають жодних підстав говорити про якесь зовнішнє «накинення» цієї єдності, натомість чітко демонструють, що Церква тільки користала з неї і це почуття давало їй сили долати виклики та кризи — бути зі своїм народом, якому вона покликана служити.

Лінк на відео: https://www.youtube.com/watch?v=tc6-3l6HgBs

***

До слова, науковий співробітник ІІЦ Володимир Мороз також провів дослідження початків унійної ідеї в Мукачівській єпархії та її становлення у зв’язку з діяльністю східного чернецтва — василіян. Відповідну доповідь під назвою «Сіль землі: унійна ідентичність, василіяни і Чин Святого Василія Великого на терені Мукачівської єпархії» він виголосив під час конференції «História Rádu baziliánov sv. Jozafáta» на греко-католицькому теологічному факультеті Пряшівського університету 15 березня 2017 р.

Лінк на відео: https://www.youtube.com/watch?v=vpQOBOxY6Gc

***

Натомість під час Міжнародного конгресу дослідників Булорусі у Варшавському університеті 15–17 вересня 2017 р. В. Мороз представив доповідь про період утвердження унійної ідеї в Мукачівській єпархії по смерті митрополита Йосифа Велямина Рутського під назвою «Реформи митрополита Рутського та їх рецепція у Мукачівській єпархії: від прийняття унійної ідеї до створення василіянської провінції».