Cпівчуття
Преосвящений Владико Борисе прийміть щирі співчуття від усіх колишніх та теперішніх співпрацівників Інституту історії Церкви з приводу відходу до Вічності Вашої дорогої Мами і нашої великої добродійки Ярослави.
Втрата рідної людини є завжди болючою, сумною та непоправною. Тому в молитві болісно переживаємо цю велику втрату разом з Вами. Але ми переконані, що її світла душа знайде свій спочинок там, де вона прагнула бути, біля Господа, в якого вона вірила всім серцем і вимолювала чисельні благодаті ще за свого такого нелегкого, але плідного й благословенного життя. Пані Ярослава завжди буде в наших серцях прикладом жертвенної любові та відданості своїй Церкві, Народу та великій Родині, до якої і ми почуваємо себе приналежними. Переживши повоєнні лихоліття, опинившись далеко від Батьківщини та важкою працею облаштувавши власне життя, Ваша мама та ціла родина ніколи не забували про «братів і сестер, які страждають» в Україні. Її тиха і непомітна праця дала подиву гідні плоди. І серед них варто згадати Інститут історії Церкви, заснований Вами у перші роки після виходу нашої Церкви-мучениці з підпілля та здобуття державної незалежності України. Не маємо жодного сумніву, що саме від своєї Матері Ви, Владико, винесли цю велику і життєдайну любов до історії своєї Церкви та народу, якою ціла Ваша родина так щедро ділилася з нами і продовжує надихати до подальшої праці. Саме такою пані Ярослава залишиться в нашій пам’яті: як тиха, спокійна та любляча Мати, яка була готова допомогти всім, хто цього потребував.
Тому у ці дні, коли прощаємося з пані Ярославою, просимо милосердного Бога прийняти її душу у Царстві Небесному, «звідки втекла болізнь, печаль і зітхання» і дякуємо через молитву за всі добрі і жертвенні діла, які Вона вчинила для спільноти Інституту історії Церкви.
Олег Турій, директор
від імені співпрацівників
Інституту історії Церкви УКУ