1 жовтня 2018 року на Філософсько-Богословському факультеті УКУ відбулася презентація книги «Володимир Стернюк: ‘Я робив те, що міг. І більше на ніщо не дивився’». В основу книги лягли матеріали святкової академії до 100-річчя від дня народження і 30-ліття від дня смерті архиєпископа Володимира Стернюка, яка відбулася восени 2017 року. Книга розповідає про історію життя людини, яка вміла послужити Церкві та своєму народові там, де від нього очікував церковний провід. Цією людиною є владика Володимир Стернюк, редемпторист, місцеблюститель митрополичого Престолу у Львові. Упорядник – о. Руслан Піх
Співорганізаторами презентації виступили Львівська провінція Чину Найсвятішого Ізбавителя та Інститут Історії Церкви УКУ.
Привітальне слово виголосив о. протоігумен Андрій Рак, доповіді: вл. Ігор Возьняк, о. Руслан Піх та о. Тарас Бублик. Своїми спогадами про архиєп. Володимира й о. Остапа Стернюків поділилася п. Галина Ониськів, донька о. Остапа.
Пропонуємо Вашій увазі також рецензію на цю книгу наукового співробітника Інституту Історії Церкви Володимира Мороза.
Книга «Володимир Стернюк: ‘Я робив те, що міг. І більше на ніщо не дивився’» – видання, яке однозначно має наукову новизну, приваблює значною джерельною базою і зрозумілістю викладу. Велика справа – знайти до тієї чи іншої теми матеріали в 11 архівах (у цій книзі їх використано саме стільки). Але не менша справа – синтезувати знайдене, пояснити його і донести до читача. Він, як у наші дні часто повторюють, «не має часу читати». Іноді за цим поясненням стоїть дійсний брак часу, але найчастіше – банальне небажання до читання. Авторам і упоряднику цієї книги, на мою думку, вдалося добре відповісти на вказані виклики.
У структурі видання виділяються Вступне Слово, Проповідь Преосвященного владики Ігоря Возьняка, два розділи, 8 додатків. Тут знаходимо, як роботи самого владики Володимира, так і зведену таблицю його місій 1932–1947 років. Дуже полегшують користування книгою Покажчик імен і Покажчик населених пунктів.
У своєму огляді я хочу зацитувати слова упорядника видання о. Руслана Піха про інтенцію, задум, закладений у книжку. Цих слів немає на її сторінках, бо вони сказані для публікації анонсу нашого семінару у ЗМІ:
«Презентована книга має стати поштовхом до дальших ґрунтовних досліджень життя і діяльності владики Володимира, як кандидата на початок беатифікаційного процесу. На жаль, суспільству властива коротка пам‘ять, яка часто забуває людей-епох. Молоде покоління майже не знає тих, хто виборов для нас і незалежну державу, і вільну Церкву».
Це правда. У сучасному світі людині щодня, ба більше, щохвилини, не питаючи її про потребу, пропонують чергову порцію «нової/старої» інформації. Як наслідок, вирує справжній інформаційний шум. Ті з нас, котрі шукаючи у радіоприймачі потрібну станцію, зустрічали накладання мовлення двох станцій, можуть образно уявити це явище. Говорять усі – не зрозуміти нікого. Сучасна людина розгублена і дезорієнтована. Вона дуже рідко думає не те, що про цінності, а й узагалі рефлексує над реальністю. І ось саме такі книги, як презентована нині, потрібні українському читачу. Я тут говорю про видання з історії нашої Церкви, але знаю, що потреба на стислі книги зрозумілою мовою існує загалом в усій історії, у всіх галузях нашого знання. Люди мають знати правду, інакше їм не те, що донесуть не-правду – вони житимуть буденними стереотипами і незнанням. Я щиро переконаний, що це виклик і для тих, хто пише книги, і для тих, хто їх видає, і, зрозуміло, для Церкви.
Отож, представлена книга – на часі, як і вся серія «Місіонарі Великого Відкуплення». Наступний етап – популяризація цих видань, тобто донесення інформації про їх існування до якнайширшого кола потенційних читачів. Ми просто не маємо права забувати, що нас в УГКЦ – біля 5,5 млн. Не працювати, тобто не служити у цьому просторі, це закопувати талант у землю. І тут маємо ще один виклик: не всі ми, греко-католики, вже знаємо українську мову.
Я прочитав книгу «Володимир Стернюк: ‘Я робив те, що міг. І більше на ніщо не дивився’», та 1) дізнався багато нового; 2) отримав моральне та естетичне задоволення.
А тепер скажу стисло як історик. Видання є дуже добрим стимулом і базою для написання вичерпної біографії, історії життя і служіння владики Володимира. Зайве доводити, що особа такого жертовного душпастиря, місцеблюстителя митрополичого престолу, як Володимир Стернюк, заслуговує на написання саме такої роботи. Матеріалів для її створення є багато. Наприклад, про діяльність владики у період підпілля йдеться в десятках справ Архіву нашого Інституту Історії Церкви УКУ, з яких у виданій праці зі зрозумілих причин використані тільки вибрані. У представленій книзі про період підпілля йдеться у загальному, а в повній біографії його опис та аналіз може стати окремим об’ємистим розділом. Як і аналіз праць владики. Отож, «Жнива великі…» (Лк. 10, 2). І роботи попереду у всіх нас, істориків, ще дуже багато.
Володимир Мороз