Пам’яті Ігора Скочиляса

Пам’яті Ігора Скочиляса (5.04.1967-20.12.2020) 

Ігор Скочиляс був християнином, учнем і вчителем, науковцем та будівничим, борцем і Людиною.

«Ad fontes», «сидіння під смоковницею», «євхаристійність», «сопричастя», «відроблю плугом і косовицею»,  – ці фрази і вирази, які він часто любив повторювати, якнайкраще характеризують його характер і життєву позицію. 

Ігор був прикладом практикуючого християнина і, скільки би справ він не мав, завжди знаходив час, щоб бути на літургії. В Інституті історії Церкви, до якого молодий дослідник приєднався всередині 90-х., він позиціонував себе як учень проф. Ярослава Дашкевича і його школи археографії. Ігор Скочиляс скрупульозно опрацьовував церковні візитації ранньомодерного періоду і його монографія «Генеральні візитації Київської унійної митрополії XVII — XVIII століть» 2004 року стала його першою візитівкою як блискучого науковця.

На посаді заступника директора ІІЦ він мав чимало обов’язків, пов’язаних із розвитком наукового напрямку та плеканням молодих дослідників. Серед них були не лише написання власних текстів і виступи на наукових симпозіумах і конференціях, але й наукове редагування монографій і наукового збірника з церковної історії «Ковчег», а також «робітня» з вишколу молодих істориків та історикинь, які згодом доєднувалися до колективу Інституту.

Запам’яталися також спільні пізнавальні поїздки з колективом та сім’ями працівників Інституту до різних цікавих історичних місць України, як от Луцьк, Кам’янець-Подільський, Ужгород, де запізнали краще в більш невимушеній атмосфері не лише Ігоря, але і його дружину Ірину та донечку Соломію.

Наш колега любив викладати і робив це завжди дуже професійно і доступно. Навіть відсутність взимку електроенергії й опалення в новому корпусі Львівської Богословської Академії на вул. Свєнціцького 17 не ставало перешкодою і приводом, щоб скасувати лекцію з «Історії християнства», адже була запалена свічка, натхненний викладач Ігор Скочиляс і спраглі знань студенти. 

Ігор завжди робив все для того, щоб будувати «мости» і підтримував активні наукові контакти з колегами істориками не лише з різних наукових середовищ України, але й з Польщі та Литви.  

Він ніколи не стояв осторонь, коли бачив несправедливість у будь-яких її проявах. У 2004 році під час Помаранчевої революції більшість часу він провів у Києві на Майдані у наметі. 

Професор Скочиляс завжди був простий у спілкуванні, відкритий до інших, любив посміятися і просто випромінював світло та оптимізм. Саме таким він і залишиться у нашій пам’яті. 

Нехай Господь упокоїть його душу та кріпить опечалену родину.

Світла і Вічна Тобі пам’ять, Друже і Вчителю!