Вшанування пам’яті Тараса Шевченка у м. Львові в 1989 р. у свідченні о. Михайла Волошина, ЧНІ (з Архіву ІІЦ)
Уривок інтерв’ю з о. Михайлом Волошиним ЧНІ про молобень і панахиду за Тарасом Шевченком 26 лютого 1989 року біля пам’ятника першодрукарю Івану Федорову у м. Львові. Інтерв’юер – Купчик Л. / Архів ІІЦ.
Все така цікава річ, коли, наприклад, тут було, здається, 17 квітня біля Порохової вежі на Підвальній вулиці, там був спільний молебень за Шевченка і за всіх погибших за волю і свободу України, і тоді ми вперше разом з отцем… Отець Лесів був там, отець Михайло був із Старої Солі, він тепер у Червонограді.
Л. К.: Зеленюх?
о. Михайло: Ні, отець Михайло, він з православних перейшов… То ми втрьох відслужили. Михайло був православний, а отець Лесів і я — ми були греко-католики. І так відслужили панахиду спільну, і після панахиди обнялися як символ єднання між двома Церквами.
Л. К.: Але то вже було пізніше так трошки? Це вже не були ті перші привселюдні відправи?
о. Михайло: То були ті перші привселюдні відправи. Була одна з перших. […] То був один з перших таких проявів.
Л. К.: Екуменізму?
о. Михайло: Так.
[…] Перед тим КГБ нас викликало в Самборі, щоб ми не їхали на цей мітинг.
Л. К.: Вас обох?
о. Михайло: Викликало отця Миколу Куця і мене. З нами проводило розмову *** перестерегло, щоб не їхати. Отак отця Миколу…
Л. К.: А звідки знали, що Ви хочете їхати?
о. Михайло: То відомо було, що організовується таке зібрання і запрошується священиків на то зібрання.
Л. К.: То було неголосне, так?
о. Михайло: То було в 1989 році.
Л. К.: І що?
о. Михайло: Отця Миколу арештували з вулиці. Його під домашнім арештом тримали… Ми з ним [братом- ІІЦ] проїхали поїздом до Львова і так добралися. Згадую, тоді був Гель там. І він кликав: “Чи є греко-католицький священик?” Ніхто не відзивається. Багато там стояло. Всі боялися. А я якраз підійшов і почав пробиватися до нього. Цілу площу було зовсім, там біля Федорова, де стоїть той пам’ятник… Знаєте, Федорову пам’ятник?..
Л. К.: Так-так.
о. Михайло: Все було стримано. Транспорт був весь стриманий і вся площа аж до Решетила і там було по гірку — все було засипане людьми. І він, коли… Бо я Геля знав. І Гель мене знав так само. Він побачив, що я йду, то він сказав: “Дайте дорогу, бо йде священик“. То всі люди розступилися і дали прохід. І то таке було для всіх, бо: чи буде священик, чи не буде священика?
Л. К.: А то Ви фактично перші появилися, так?
о. Михайло: Так.
Л. К.: А отець Куць планував бути? Він просто не зміг?
о. Михайло: Він хотів, але його арештували, і він не зміг бути.
Л. К.: І що то було? То був арешт чи як затримання?
о. Михайло: То затримання, то не був арешт такий.
Л. К.: І що, потім відпустили, так?
о. Михайло: Відпустили, але блокували хату.
Л. К.: Але вже запізно відпустили, щоб встигнути на той***
о. Михайло: Вони хотіли мене арештувати, але я просто висковзнув їм з рук.