“Виноградник Господній”: сестра Марія Всіх Святих Фікс (2 частина)

с. Марія Зарваницька Бурба,

Згромадження Служебниць Господа і Діви Марії з Матара

(Сестри Воплоченого Слова) 

Сестра Марія Всіх Святих Фікс

(2 частина, початок див. тут)

ІІІ. Опис її життя

1 Recordatorio

З 1996 р. сестри Марія Хосе, Марія Цель і Марія Сліз майже щомісяця їздили у Бугуруслан з Казані, щоб бути там п’ять днів або тиждень, допомагаючи отцям Воплоченого Слова у пасторальній праці серед католицької спільноти німців з Волги. Сестри ночували у домі Клеменса і Амалії Мосман. У цій хаті було декілька предметів, що належали о. Олексію Зарицькому, який там неодноразово відправляв Службу.

Марія Сліз, тоді настоятелька спільноти сестер у Бугуруслані, так розповіла про своє спілкування і життя з Марією Фікс:

«Пам’ятаю, наприклад, що Амалія мала сіль, яку благословив о. Олександр[1]. Вона берегла її як реліквію в трилітровій банці. Отець навчив їх, що, навіть коли немає священика, вони можуть покласти декілька крупинок солі у воду – і матимуть свячену воду. Після тридцяти років вона все ще мала тієї солі більше половини банки.

Дні нашого перебування у Бугуруслані проходили в компанії Марії Фікс і Амалії Мосман. Амалія присвячувалася домашнім справам, господарюванню, готувала їсти, ходила за покупками, доглядала дітей і внуків, які час від часу приходили її відвідати і т.д. Вона була проста, говорила мало, своїм чистим поглядом і старанним служінням випромінювала святість життя.

Марія приходила щоранку зі свого дому, щоб бути з нами кожного дня. З нею ми вели спільнотне життя. Після сніданку ми молилися утреню, чекаючи на годину, коли можна було йти відвідувати доми. Марія вела розмову таким чином, що завжди закінчувала якоюсь цікавою історією: про тюрму, про свою родину, про апостолят з католиками і некатоликами, про відвідування хворих. А також про незабутні візити о. Олексія в Бугуруслан. Спілкуватися з нею було дуже приємно. Вона була красномовна і мала велике почуття гумору. У своїх розповідях передавала мужність і надприродність.

З кожної нагоди приносила фото, щоб проілюструвати свої історії, навіть особисто написані тексти і дуже точні дані, як в архівах.o Oleksiy i simia Kunst

Вона мала звичку писати на папері, який виривала з різних залишків зошитів. Ці сторінки вона розрізала на половину і вручну зшивала ниткою в куточку.

Вона любила читати нам життя святих, переписані від руки, бо в її молодості це був єдиний спосіб мати релігійну літературу, як наприклад, життя святої Терези від Дитятка Ісуса, святого отця Піо і блаженного Міґеля Про.

Ми мали нагоду говорити про молитву, вона часто розважала про Євангеліє, особливо про Страсті Христові, мала велику набожність до Євхаристії. На тумбочці біля ліжка мала образочок з зображенням Пресвятої Євхаристії, співала «Tantum Ergo» і плакала. Багато молилася за навернення душ, мала зошит, де записувала імена людей, за яких молилася. Кожного дня молилася за якусь душу, йдучи по порядку. Коли список закінчувався, починала наново.

Марія дуже цінувала присутність священиків, поважала і шанувала їх, бачила у них самого Христа. Для неї настільки важливою була Служба Божа, що вона намагалася запросити як можна більше людей, раділа кожній душі, яка приходила. Вона записувала дату кожної Служби, священика,  який відправляв, кількість учасників. Потім робила статистику.

Коли ми відвідували людей у Бугуруслані, завжди йшли з нею, вона була гідом апостоляту. Ми відвідували католиків, а також тих, хто, як вона знала, був далекий від Бога. Вона мала особливу харизму для праці з молоддю і дітьми.

Пам’ятаю, як декілька днів перед її монашим посвяченням ми пішли запросити людей на церемонію. Коли ми заходили в один дім, нас прийняв молодий чоловік, що зловживав алкоголем. Вона звернулася прямо до нього з любов’ю, згадала, що вона його хрестила, дала йому декілька порад і сказала, що їй буде дуже сумно, якщо не побачить його в день її свята у церкві. Вражало бачити її авторитет, коли вона говорила про християнське життя і коли погрожувала, рядячи змінити життя. Вона відчувалася відповідальною за спасіння найбільш віддалених від Бога. Певним чином Бог клав її на шляху найважчі душі».

У вересні 1998 р. місію в Росії відвідала Мати Марія Аніма Крісті, Генеральна настоятелька Згромадження. Вона змогла особисто познайомитися з Марією Фікс і говорити з нею по-німецьки. Пізніше вони переписувались. Настоятелька дала наступне свідчення:

«…На тій зустрічі я попросила Марію розповісти нам історію її життя, бо Мама – die Mutter – як її ніжно називають католики Бугуруслана, була великою сповідницею віри між своїми протягом довгих років комунізму. Вона була і до сьогодні є великою місіонеркою… 40 градусів морозу не зупиняли її, коли мала відвідати хворих, молитися вервицю з ними, пояснити їм використання парамана або нести їм Євхаристію… До сьогодні вона продовжує відвідувати вірних на парафії…

Я пам’ятаю, коли ми були у Бугуруслані два роки тому, Марія образилася, що ми не повідомили про наш приїзд раніше, бо так вона могла б попередити вірних, що того дня буде Служба. Вона насварила нас, бо ми не подумали про те, що люди будуть позбавлені такого великого добра як Святе Причастя…

Марія свідома того, які труднощі приходиться переживати сучасній людині. Вона живе нашим часом, її серце зворушується перед потребами інших і турбується про внутрішнє життя, знаючи, що саме в ці часи людина переживає кризу віри».

Ось деякі її думки:

«’…Як важко отцю Хуану Карлосу [2], він сам, без допомоги, і крім того, має дбати про парафіян, щоб спасти людство від хватки сатани. Сьогодні, у ці часи невірства, релігія відходить на останнє місце. Все спрямовується до добробуту – і так людина забуває про душу.

Коли рослину не підливати, вона сохне, коли в лампадку не долити олії, вона згасне. Так і з вірою, якщо її не плекати. У день Суду усі, хто був байдужий до турботи за власну душу, не матимуть оправдання і не зможуть сказати: «Ми не знали». Бо не знали тільки з власної вини. Тобто, «хто має вуха, нехай слухає». Сьогодні ще є час. Сьогодні двері дому Божого ще відкриті. Якщо людина нічого не знає про релігію, з легкістю може навчитися. Ісус кличе всіх: і старих, і молодих, кожного. Прийдіть до мене усі засмучені і обтяжені, і Я облегшу вас. О, прийдіть до Ісуса поки є час, бо людина минається, але Суд існує, а на ньому буде сказано: «Геть звідси, Я вас не знаю»[3].

Для Марії навчати катехизму  – це покликання, яке протягом років відсутності священиків також включало Хрещення. Коли священик приходив, вона у свої 82 роки казала: «Моє покликання вже не полягає у тому, щоб хрестити, але щоб євангелізувати».  Для Марії катехизувати – це не тільки навчати доктрини, але вести до життя Євангелієм.

Протягом багатьох років Марія присвячувалась відвідинам родин католиків, особливо німецького походження. З ними вона молилася вервицю, супроводжувала хворих, помираючих, нагадувала вірним, що мають належно готуватися, щоб гідно пережити свята Різдва, Пасхи та інші літургійні свята року. Вона навчила багатьох цінності віри, Заповідей, набожностей.

Це завдання для неї було дуже тісно поєднане з материнством, бо її місія як катехитки не закінчувалася з прийняттям Тайн людьми, яких вона готувала, але полягала у тому, щоб вони продовжували жити цими Тайнами. «Коли з якоїсь причини хтось переставав брати участь у парафіяльному житті, вона шукала цю людину з ревністю, щоб не втратилося те, чого навчала, і якщо було потрібно, робила зауваження. Вона бачила це і жила цим як своїм обов’язком перед Богом»[4].

Материнським серцем вона завжди наполягала, щоб священики відвідували хворих зі Святим Причастям і уділяли Єлеопомазання. Коли вона почувалася досить добре, то сама супроводжувала отця та сестер, говорила хворим і стареньким про Небо. Вдома присвячувалась молитві за них, щоб вони досягнули вічного спокою.

IV. Її богопосвячене життя

У монастир Марію приймала М. Марія Сліз. Вона так описала ту подію:

«Після півтора року постійних подорожей у Бугуруслан, ми вже уміли працювати разом і дружити з людьми. Довіряли одні одним більше.

DSC09233 (Medium)Одного дня, сидячи за столом зі мною, Амалія і Марія поглинули у захоплюючу розмову, як завжди, пригадуючи минуле. Марія майже непомітно вийшла з кухні. В якийсь момент я подумала, що вона вийшла їсти окремо більш свобідно. Вона так робила час від часу, бо мала хворобу Паркінсона і не хотіла завдавати іншим неприємностей, тому виходила на якийсь момент. Оскільки вона не поверталася, я пішла за нею. Я знайшла її в сльозах у кріслі в сусідній кімнаті. Вона закривала обличчя руками і не могла вимовити ні слова. Я ніколи її такою не бачила. Я намагалася її втішити і переконати, щоб вона розповіла про причину свого болю, може,  я могла б чимось допомогти. Немов крикнувши з полегшенням, вона сказала: «Чому я не могла бути нареченою Христа?!» Я не могла повірити в те, що чула. Попросила повторити, щоб запевнитися, що я зрозуміла добре ідею. Вона повторила з тією ж силою.

Ми дуже гарно говорили особисто. Вона передавала молодість душі, яку поранила Любов Божа.

З перших років підліткового віку вона вже говорила своїй мамі про бажання бути монахинею. Цю ідею вона мала, коли ходила на хор парафії, ще коли жила в Одесі. Вона мала більш-менш 13 років. Бог її провадив чудесним способом, так що вона не тільки зберегла бажання жити виключно для Ісуса Христа і служити Його Церкві, але і здійснювала його аж до героїзму. Наш Господь, скритий у її душі протягом цілого життя, хотів тримати її у покорі і через її вірність не залишив її без нагороди».

У день монаших обітів, 1 листопада 1998, Марія написала особистого листа до М. Марія Аніма Крісті, описуючи пережите:

3 Maria Fix con Mons Clemens (Medium)

«Так, незвідані шляхи Господні. Я ніколи не сподівалася так радіти. Все звершилося.

Я пригадую день 30 жовтня 1997, коли я спілкувалася з с. Марією Сліз. Я мала настільки особливе відчуття всередині, що почала плакати дуже сильно у сказала: «Чому я не Наречена Христа?» І це я вигукнула двічі, голосно, хоч сльози здавлювали мені горло. Потім я взяла молитовник і відкрила на пісні до Святого Духа «Veni Creator Spiritus», який я дуже добре знала. Співала від початку до кінця, а також “Tantum Ergo» і «Pange Lingua gloriosi». Я не знала, що у сусідній кімнаті був о. Діогенес. Він зайшов і посміхнувся. Я дуже налякалася.

Після короткого часу М. Сліз запитала мене, чи я би хотіла поступити у їхнє Згромадження. Я сказала, що не зможу, бо я негідна, я – грішниця. Але вона мене переконала. 12 лютого 1998 о. Діогенес прийняв мене[5], і тепер, 1 листопада 1998, я змогла скласти вічні обіти перед владикою Клеменсом Пікелем та цілою спільнотою. Це був дуже урочистий день, бо також вперше у Бугуруслані уділялося Миропомазання. Ні, ніколи в житті я не могла собі цього уявити.

Привітайте від мене всіх сестер. Хоча ми живемо далеко одні від одних, духовно та молитовно ми з’єднані. Яка радість жити у цій духовній родині вже тут, на землі. Це був день безмірної радості, направду дар Божий. Не тільки для мене, але також і для багатьох інших людей. Церква була наповнена.

З любов’ю

Ваша сестра Марія Всіх Святих».

В одному листі до нашого Засновника, Отця Карлоса Буели, Марія дякує цими короткими словами: «Перш за все хочу подякувати Вам від щирого серця за те, що прийняли мене до Родини Воплоченого Слова. Я ніколи не уявляла, що у моїй старості матиму таку велику радість – посвятити моє життя Богу».

І до сьогоднішнього дня, а вже пройшли два роки від її цілковитої посвяти Господу, Марія продовжує в особливий спосіб переживати свято Всіх Святих. «Це свято нагадує мені про найбільшу подію у моєму житті».

 

V. Її смерть

Публікуємо лист отця Аріеля Альвареса, ВС, до Отця Буели 28 вересня 2005.

«…Сестри їздили в Бугуруслан відвідувати Марію чотири дні перед її смертю, о. Хосе відправив Службу, висповідав її і уділив Єлеопомазання.

Вона вже була дуже слабка фізично, але мала сильний дух, була дуже рада, що сестри приїхали. Вона стільки говорила з ними, що наступного дня втратила голос.

У понеділок їй швидко погіршало. У шостій вечора бачили, як вона впорядковує свій маленький вівтар у кімнаті. Коли її запитали, що робить, вона відповіла, що готується до смерті. Потім лягла, родичі зібралися навколо неї і молилися. Хтось зробив жест, щоб всі пішли з кімнати, але вона зробила знак, щоб залишилися. У неї виступили сльози, і у 20.30 вона взяла руку одного з племінників, поклала під обличчя і, говорячи буквально, «заснула у Господі», спокійно. Їй було 93 роки…

Останні рази, коли ми її відвідували, вона дуже просила, щоб, коли помре, її поховав якийсь священик, бо у Бугуруслані немає священиків. На похороні нас було семеро священиків.

Вкінці і перед тим, як вирушити на цвинтар, родичі, сестри і священики сказали декілька слів. Усі погодилися у тому, що дві речі характеризували Марію Всіх Святих: її віра і її страждання. О. Діогенес пригадав, що вона не боялася смерті, швидше її хотіла. І це бажання посилилося останніми роками через прагнення бачити Бога. Це був день, якого вона бажала з нетерпінням.

Єпископ послав прекрасний лист співчуття, в якому згадав, що, коли він був призначений парохом у Марксі, отримав від Марії лист, де говорилося: «Отче, приїжджайте відвідати нас, ми голодні Євхаристії».

Також пригадували історії Марії з блаженним Олександром Зарицьким.

Для нашої Чернечої родини було ласкою мати цю сповідницю віри серед нас і тим більше тепер, коли вона заступається за нас біля свого Нареченого. Атмосфера цих днів характеризувалася не так типовим для похоронів виразом «співчуваю», як словом «вітаємо» за те, що маєте монахиню у небі».

 Далі йде розповідь про день її смерті, написана сестрами СГДММ, місіонерками у Росії.

«…Ми прибули 4 зранку. Молилися в тиші. Це нагадувало молитву до якогось святого. Ми були цілком впевнені, що Марія була біля Бога, заступаючись за нас…

Її подруга Амалія співала по-німецьки, бо сама Марія перед тим вказала, які пісні повинні співатися на її похороні.

Після служби деякі люди говорили промови, присвячені Марії. Спершу Антон (племінник): «Марія не мала своїх дітей, але для нас, племінників, завжди була другою мамою». І потім згадав усіх, хто протягом переслідування завжди пропонували Марії гроші та зручне життя, якщо б вона залишила віру. Але вона ніколи не згодилася, і цим залишила нам великий приклад.

DSC09138 (Medium)Потім говорив о. Рауль Апарісіо, який доглядав її довший час: «Марія любила усіх, але особливо любила грішників, тих, хто не молиться, хто не ходить на Службу, ходила і шукала кожного з них…»

Після Служби ми пішли процесією на цвинтар з піснями по-російськи і по-німецьки. Ми співали до останнього моменту, хоч наш голос переривався від емоцій. Але так вона хотіла: «Коли я помру, хочу, щоб багато співали».

IV. Висновок

М. Сліз завершує cвої роздуми про життя Марії Всіх Святих Фікс такими словами:

«Вона жила згідно зі своїми християнськими принципами, не піддалася погрозам смертю, вистраждала болючі покарання і великі приниження.

Була жінкою молитви. Її глибоке духовне життя, яке відображало любов Божу, спонукало до навернення багато душ.

Марія жила приховано у Бугуруслані як правдива Наречена Христа. Це було бажанням цілого її життя. Вкінці Бог нагородив її, коронуючи її останні роки монашою посвятою. Тим не менше хід її життя не змінився, вона залишилася там аж до смерті, виконуючи до кінця місію серед своїх.

Вкінці 90-х місія в Бугуруслані, по-людськи кажучи, не була багатообіцяючою: все навколо занепадало, все було матеріально і морально зруйнованим. Молодь, яка хотіла кращого майбутнього, покидала це місце. Я завжди була переконана, що нашою місією у Бугуруслані було просто показати світові одну перлину, покриту болотом. Бугуруслан був занадто малим, щоб вмістити велич її душі. Наш внесок як Згромадження – показати Церкві приклад життя сестри Марія Всіх Святих Фікс. Її місія після смерті, як монахині нашого Згромадження, полягає в тому, щоб заступатися перед Христом за всіх нас, а також за життєвість Церкви у країнах, опанованих атеїзмом».

Ми переконані, що у небі с. Марія Всіх Святих продовжує виконувати свою вічну місію, яку вона описала в одному листі до Засновника Згромадження: «Якби я була молодою, я б з радістю працювала, я би ходила у всі доми,  я би не відпочила, поки би не привела всіх до Церкви. Але моє здоров’я не дозволяє мені цього. Тому я молюся, молюся, молюся, щоб вони наблизилися до Бога».


[1] О. Олексія Зарицького у Бугуруслані називали «отец Александр».

[2] Отець Хуан Карлос Сак (Juan Carlos Sack), ВС, один з засновників місії в Росії у 1993 і парох у Бугуруслані.

[3] Марія Фікс, Бугуруслан, 6 серпня 1995 р.

[4] Отець Рауль Апарісіо (Raúl Aparicio), парох у Бугуруслані, імейл від 23 листопада 2000 р.

[5] Вперше Марія була прийнята у Чернечу родину Воплоченого Слова як член ІІІ Чину. 12 лютого 1998 на Службі Божій, де були присутні майже всі католики Бугуруслану, вона прийняла з рук отця Діогенеса Уркіси, ВС, хрест Матара і молитвослов. Вона була одягнена у сіру туніку, яку потім зазвичай використовувала. Ця подія була для неї дуже важливою, хоча вона часто коментувала, що все ще не монахиня. З того дня почала щодня молитися утреню, вечірню і північну. Молилася всі три молитви зранку, потім повторювала їх увечері і потім вночі.