В Інституті Історії Церкви завершилася практика студентів ЛДС СД та ФБФ УКУ

IMG_6215Упродовж тижня студенти 6 курсу Львіської духовної семінарії Святого Духа та Філософсько-богословського факультету УКУ проходять навчальну релігійно-дослідницьку  практику в Інституті Історії Церкви. В рамках практичної роботи студенти знайомляться з Архівом ІІЦ та опрацьовують свідчення очевидців (інтерв’ю, супровідну документацію). На основі опрацьованих матеріалів пишуть біографії учасників підпілля.

Приклади біографій подаємо нижче. Готові біографії просимо надіслати на електронну пошту – archive.ich@ucu.edu.ua

IMG_6222  IMG_6216

Для ширшого знайомства з можливостями використання усних свідчень учасників греко-католицького підпілля Інститут Історії Церкви спільно з Постуляційним Центром беатифікації УГКЦ підготували науковий семінар “Свідки віри – джерело покликань”, який провів для практикантів о. Полікарп Марцелюк ЧСВВ, голова Місії “Постуляційний центр беатифікації УГКЦ”.

IMG_6228 IMG_6210

Координують практику – архівіст Марина Качинська та науковий співробітник ІІЦ Лідія Губич.

IMG_6218 IMG_6229

Фотографії – Ніни Поліщук

Більше світлин із семінару шукайте на сайті УКУ в Фотогалереї

Отець Іван (Юрій) Янтух, ЧСВВ
Народився 19.01.1910 р. в с. Соколя (Кам’янко-Бузький р-н, Львівська обл.) у віруючій селянській родині.
З 1915 р. до 1918 р. – родина переїхала до Житомирської області, де юнак вперше пішов до початкової школи. Пізніше о. Іван (Юрій) з рідними повернулись до с. Соколя. Там він і продовжив здобувати освіту.
В 1928 р. – вступив до монастиря в с. Крехові (Жовківський р-н, Львівська обл.), де настоятелем був о. Мар’ян Повх.
В 1930 р. – склав вічні обіти. В 1936 р. – склав професію.
В 1938 р. – був висвячений на священика єпископом Григорієм Лакотою в с. Лаврові (Старосамбірський р-н, Львівська обл).
В 1939 р. – був отцем та катехитом у м. Червонограді Львівської обл. (до 1951 р. – м. Кристинопіль), на Холмщині та у м. Жовкві (Львівська обл.).
Протягом 1944 – 1945 рр. – виконував обов’язки капелана сестер-василіянок в м. Яворові (Львівська обл.).
З 1945 р. до 1948 р. – був душпастирем у с. Нижнє-Висоцьке (Турківський р-н, Львівська обл.).
В 1948 р., у час різдвяних свят, о. Івана (Юрія) заарештували; 2 місяці провів у «Тюрмі на Лонцького» (м. Львів). Коли його випустили, він був фізично та морально втомлений. Після того працював вантажником в облжилснабторг (м. Львів).
1 січня 1950 р. – вивезли в Читинську область (тоді – в складі Сибірського федерального округу, Росія).
В 1958 р. – був звільнений. Працював у м. Читі в шахті у три зміни. Невдовзі працював сторожем піонерського табору. Потім – виконував обов’язки простого робочого.
1959-1960 рр. – перебував на Байкалі (Сибір, Росія); З 1961 р. до 1964 р. – в Кемеровській області (Росія).
В 1964 р. – повернувся до України, жив у м. Жовква (Львівська обл.). Відправляв підпільні Служби Божі також на Сокальщині та на Закарпатті. Своєї парафії не мав.
Помер 30.10.1993 р.

Олійник Тома
Народився 20.07. 1927 р. в м. Броди Львівської обл. в релігійній селянській сім’ї Василя Олійника та Анна (з дому Павлюк). Батько п. Томи був дяком в церкві, вів церковний хор.
В 1939 р. закінчив чотири класи початкової школи. В 1941 р. навчався в технічній школі, в 1942 р. – в Першій гімназії м. Львова. В 1943-1944 рр. – навчався в Львівській духовній семінарії. Через другу радянську окупацію 1944 р. і переслідування перервав навчання в семінарії, продовжив навчання в радянській середній школі (закінчив екстерном в 1947 р.). В 1947- 1948 рр. – закінчив перший курс Кременецького педагогічного інституту.
Був двічі арештований. 14.12.1945 р. – перший арешт, був засуджений на 10 років за ст.. 54.1«А» та 54.11, перебував в ув’язненні в «Тюрмі на Лонцького» до червня 1946 р. В 1948 р. був арештований вдруге, засуджений на 25 р. позбавлення волі за тими ж статтями. Був висланий в табір в м. Норильськ Красноярського краю, де перебував до 1953 р. Брав участь у повстанні в’язнів табору у 1953 р. Після повстання 1953 р. був етапований спершу в бухту Ваніно, потім – переведений в табір Магадана, працював на золотовидобувних шахтах. В 1955 р. був звільнений з табору, залишився з родиною на поселенні. В 1960 р. повернувся в Україну, відбувши 5 років життя на поселенні.
Після звільнення з поселення та повернення у м. Броди влаштувався на роботу: працював спершу слюсарем потім механіком на консервному заводі до виходу на пенсію в1995 р.. Одночасно брав активну участь в житті підпільної Греко-Католицької Церкви (регулярно відвідував таємні Богослуження).
Після легалізації УГКЦ продовжив братии активну участь в житті греко-католицької громади: в 1989-1990 рр. був дяком церкви св. Михаїла с. Дітківці Бродівського р-ну, а з 1990 р. – є дяком в церкві св Юра в м. Броди.

Отець Ігнатій Сіксай
Народився 2.06.1920 р. в с.Ділок Мукачівського р-ну, Закарпатської обл. в сім’ї греко-католицького священика Ігнатія Сіксая та Емілії з дому Васовчик. Після одержання початкової освіти в1929 р. в 1930 – 1938 рр. навчався в Ужгородській та Мукачівській гімназіях. У 1939-1944 рр. навчався в Ужгородській духовній семінарії. 27.05.1944 р. одружився з Марією-Емілією Сабов.
12.07.1944 р. – висвячений на священика вл. Миколою Дудашем.
1944-1946 рр. – отримав призначення на першу парафію в с. Нижня Розтока Воловецького р-ну. Закарпатської обл.
1946-1949 рр. – був парохом парафії с. Буковець Воловецького р-ну Закарпатської обл. Зазнавав постійного тиску з боку влади, вимагали підписати «перехід на православ’я». Після відмови був виселений з дружиною з парафіяльного будинку із забороною надалі виконувати душпастирські обов’язки.
Арештований 27.05. 1949 р, засуджений за ст. 54-10 ч.1 на 25 р. позбавлення волі з поразкою (пониженням) в правах терміном на 5 років та конфіскацією майна. Перебував в ув’язнені в Ужгородській тюрмі. Покарання відбував в таборах ГУЛАГу в м. Караганда (Казахстан) та Воркути.
Після звільнення з місць позбавлення волі у 1955 р. повернувся до своєї сім’ї у м. Мукачево Закарпатської обл. Влаштувався на світську роботу: працював спершу робітником потім механіком на Мукачівській трикотажній фабриці. Одночасно вів активну душпастирську діяльність в підпільній Греко-Католицькій Церкві. Перебував під постійним наглядом і тиском з боку КДБ. Після виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля у 1989 році брав активну участь в організації церковних громад, отримав призначення від вл. Іваном Семедієм на парафію в с. Шелестово (тепер смт. Кольчино) Мукачівського р-ну Закарпатської обл.
Помер 17.07.1996 р.

Отець Маркіян Охримович
Народився 15.07.1912 р. в с. Урич Сколівського р-ну Львівської обл. в родині священика Романа Охримовича та Емілії (з дому Якш). Походить із давнього священичого роду Охримовичів, який налічує шість поколінь священнослужителів. Закінчив Львівську класичну гімназію. Належав до української релігійної організації «Українська Молодь Христові» та товариства «Орли».
У 1938 р. закінчив Львівську Богословську Академію
Одружився з донькою о. Теодора Банаха Наталею і разом працювали вчителями в с. Доброгостові під час першої радянської окупації (1939-1941 рр.)
В жовтні 1942 р. висвячений на священика вл. Никитою Будкою. Отримав призначення завідателя на першу парафії в с. Бартатів Львівської обл. Потім був призначений сотрудником на парафію с. Вороців, згодом переведений на парафію сіл Карачинова та Шендаль а потім – на парафію с. Сороки Щирецького р-ну Львівської обл., де виконував свої душпастирські обов’язки до 1946 р.
У 1946-1950 р. навчався на факультеті класичної філології Львівського університету (закінчив чотири курси).
У 1950 р. був вивезений з сім’єю на спецпоселення Радянська Гавань на Далекому Сході, де пробув до 1952 р. В 1952 р. о. Охримовича та його сім’ю перевезли у Хабаровськ, де отець працював на світській роботі: економістом., столярем на деревообробних верстатах на комбінаті та вчителем праці у середній школі. У 1956 р. був звільнений зі спец поселення і разом з сім’єю повернувся на Україну. Перебуваючи на спецпоселенні, продовжував таємно виконувати душпастирські обов’язки.
Після повернення з сім’єю на Україну в м. Стрий влаштувався на світську роботу: працював вчителем ручної праці та машинознавства в російсько – українській середній залізничній школі. Через два роки отримав роботу вчителя в с. Тершів Старосамбірського р-ну Львівської обл., куди переїхав разом з сім’єю. Працював до виходу на пенсію у 1970 р. Одночасно вів активну душпастирську діяльність в підпільній Греко-Католицькій Церкві.
Помер 28.05.2003 р.

Олег Трешневський
Народився 09.03.1930 р. в с. Забір’є (Рава-Руський повіт,Львівська обл.) в родині греко-католицького священика – о. Романа Трешневського з м. Немирова (Вінницька обл.) та вчительки Софії Павлюк (дівоче прізвище).
З 1936 р. по 1941 р. – навчався в Немирівській початковій школі (польські та українські студії).
В час німецької окупації навчання було припинено, тому почав здобувати середню освіту в 1943 р., вступивши до Сокальської гімназії (м. Сокаль, Львівська обл.),яку закінчив 01.02.1944 р.
З 30.06.1944 р. до 1947 р. – навчався у гімназії м. Белз (Сокальський р-н, Львівська обл.).
Червень, 1945 р. – батька п. Олега військовим трибуналом засудили за статтями 54-1а та 54-11 Карного Кодексу Української РСР на 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна; був етапований до Республіки Комі (Росія) , спочатку в поселення Абезь, пізніше – в карательний табір м. Печора.
21.09.1947 р. – разом із мамою п. Олег був депортований до м. Осінники (Кемеровська обл., Сибір). Працював на будівництві. У 1955 р. – закінчив 10 клас вечірньої школи для робочої молоді.
У 1955 р. – після повернення батька з тюрми, вступив на денне відділення Кузнецького гірничого технікуму за спеціальністю – промислове і цивільне будівництво. Завершив навчання у 1958 р.
З 1958 р. до 1961 р. – працював виконробом, старшим виконробом на будівництві житлових будинків і промислових об’єктів у м. Осінники (Кемеровська обл.).
У 1961 р. – повернувся з батьками до України, оселився у м. Рівному.
У 1968 р. – закінчив Український інститут інженерів водного господарства (м. Рівне).
З 1961 р. до 1970 р. – працював старшим виконробом тресту «Рівнепромбуд»; з 1970 р. до 1975 р. – начальником виробничого відділу; з 1975 р. до 1991 р. – заступником начальника виробничого відділу.
В час заборони УГКЦ відвідував підпільні Служби Божі, залишався вірним своєму обрядові та своїй країні.

Біографія с. Кипріани, ЧСВВ (Катерини Шух)
Народилась 01.01. 1905 р. у с. Розвадів (Миколаївський р-н, Львівська обл.) у звичайній селянські родині.
Отримала початкову освіту у рідному селі (4 класи школи).
В 1920 р. – вступила до монастиря ЧСВВ у м. Львові (вул. Потоцьких), настоятелькою якого була мати Віра Слободян.
В 1930 р.- склала вічні обіти.
З 1934 р. по 1938 р. – працювала на кухні в митрополичих палатах Архикафедрального собору святого Юрія у м. Львові (в митрополита Андрея Шептицького).
З 1939 р. – працювала у м. Калуші (Івано-Франківська обл.) в сиротинці. Окрім того, допомагала українським повстанцям.
В 1946 р. по 1947 р. – заарештована за допомогу УПА, перебувала під слідством.
Невдовзі с. Кипріяну засудили на 10 р. позбавлення волі і 5 р. позбавлення прав за ст. 54-1а 11. Покарання відбувала у м. Кірові (Росія) та в м. Караганді (Казахстан).
В таборі відправляли Служби Божі о. Ієронім Тимчук, о. Макарій Грень та інші. Також репресоване духовенство й миряни УГКЦ святкували Різдво і Великдень.
У 1958 р., після повернення з табору, с. Кипріяна працювала у п. Стефаника і п. О. Кульчицької у м. Львові. Приводила сповідати до них о. Б. Пахомія.
Померла?

Біографія с. Марії (Ірини Дикої), ЧСВВ
Народилась 29.08.1904 р. в м. Івано-Франківську в родині греко-католицького священика о. Олександра Дикого. Батько с. Марії був парохом у с. Мартинів Новий (Галицький р-н, Івано-Франківська обл.). Саме там й пройшло її дитинство.
В 1911 р. – родина переїхала до м. Львова (о. Олександр Дикий служив при Соборі св. Юрія).
В 1918 р. – батько с. Марії помер. Похований на Янівському кладовищі (м. Львів).
Сестра Марія здобула освіту, навчаючись у гімназії в м. Перемишлі (Польща), а матуру здавала у м. Тернополі.
В 1922 р. – вступила до монастиря ЧСВВ в с. Словіта (Золочівський р-н, Львівська обл.), настоятелькою якого була с. Моніка Полянська. Найбільший духовний вплив на с. Марію справила с. Тереса Бесерміні.
В 1923 р. – склала перші обіти. Окрім духовної місії, при монастирі виконувала й іншу роботу: працювала по господарству, займалась навчанням та катехизацією дітей, викладала німецьку мову тощо.
В 1940 р. – стала ностоятелькою монастиря в с. Словіта. Відмовилась переходити у православ’я після Львівського «псевдособору» (1946 р.).
В 1948 р. – монастир у с. Словіта був зліквідований. Монахинь перевели до с. Якторів (Золочівський р-н, Львівська обл.) монастиря сестер Студиток.
Велику духовну та матеріальну підтримку сестрам тоді надавав о. Матей Шепітка. Також під час підпілля УГКЦ співпрацювали із сестрами-монахинями такі священики: о. Макарій Грень, о. Борис Пахомій, о. Ігнатій Янтух, о. Микола Хмільовський.
Померла?