Борис Ґудзяк: Погляньте на фото Йосифа Сліпого – це ж справжній чоловік з Біблії

borys_gudzyakСьогодні у Національному університеті «Львівська Політехніка» відбулася зустріч з владикою української греко-католицької церкви Борисом Ґудзяком з нагоди 125-ліття від дня народження Йосифа Сліпого. Проводити зустрічі з духовними провідниками нашої нації вже стало доброю традицією у «Львівській Політехніці», організатором яких є Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка». В актовій залі, де власне проходила зустріч, не було де яблуку впасти, – щоб почути владику Бориса Ґудзяка люди стояли у проходах, бо місць з кріслами забракло.

Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська зазначила, що хоча й владика Борис Ґудзяк і живе зараз у Парижі, проте продовжує працювати для України, інтегруючи наші історичні, християнські, національні цінності в європейське середовище.

Пані Ірина Ключковська нагадала, що Борис Ґудзяк є єпископом української греко-католицької церкви, єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії, громадським діячем, провідним науковцем у галузі церковної історії, президентом Українського Католицького Університету. У 2015 р. владика Борис Ґудзяк став кавалером Орден Почесного легіону.

Привітав владику і присутніх у залі ректор Національного університету «Львівська Політехніка» Юрій Бобало, а народний чоловічий хор «Орфей» заспівав духовних пісень, налаштувавши камертони душі всіх, хто був присутній у залі, на відповідний тон.

slipyj_josyf_FA7AEB8CВладика Борис Ґудзяк розповів, що будучи семінаристом, жив у тому самому будинку в Римі, що і Йосиф Сліпий. «Ми щодня з ним бачилися», – сказав він, зазначивши, що патріарх Йосиф Сліпий здійснив подвиг у пенсійному віці, а впродовж життя невтомно і постійно працював. Будучи заарештований НКВД, Йосиф Сліпий переніс тортури, але не зламався, провів 18 років у таборах. І в тих умовах писав багатотомну історію греко-католицької церкви (ці томи тепер помалу друкують). Завдяки клопотанню Папи Римського радянська система відпустила Йосифа Сліпого – з підірваним здоров’ям, – до Риму. І там Йосиф Сліпий починає шукати кожен знак нашої культурної, історичної спадщини. З 1967 року у 80-річному віці патріарх об’їздив майже всі куточки світу, де жили українці. Таким чином він змінював життя багатьох, мобілізовував на боротьбу з тоталітаризмом, сам будучи взірцем цієї боротьби.

«Для нас всіх постать Йосифа Сліпого у цей ювілейний рік може стати постійним джерелом натхнення. Якщо поглянути на фото Йосифа Сліпого, – то це ж справжній чоловік з Біблії, тому що духовні речі завжди є правдиві», – сказав владика Борис.

ПОВНИЙ ВІДЕОЗАПИС ЗУСТРІЧІ ДИВІТЬСЯ ЗА ЗСИЛКОЮ

Довідка.

Верховний архієпископ Йоосиф Сліпий (у світі Йосиф Коберницький-Дичковський – єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал Римо-католицької церкви; з 1 листопада 1944 року митрополит Галицький та архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року верховний архієпископ Львівський – предстоятель української греко-католицької церкви.

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, мати – Анастасія Дичковська. У 1898–1901 роках навчався в початковій школі села Заздрість. З другого класу вивчав польську, німецьку мови. 1911 року з відзнакою закінчив Тернопільську українську гімназію, здобув атестат зрілості.

Вступив до Львівської духовної семінарії у 1911, де, зустрівшись з митрополитом Андреєм Шептицьким, молодий юнак спитав поради: «чи бажання розпочати університетські студії може бути перешкодою до священства»? Глава УГКЦ розвіює сумніви Йосифа: «можна дуже добре користуватися наукою і навчанням в час служби Богові і це зовсім не є в контрасті з тайною священства». Як зазначає біограф Йосифа Сліпого – єпископ Іван Хома, – митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосипа, посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум

Після повернення з ув’язнення в Росії митрополит Андрей 30 вересня 1917 в Унівській лаврі висвячує Йосифа Сліпого на священика. У 1918 в Інсбруці Сліпий захищає докторську працю на тему «Поняття про вічне життя в єванґелії св. Йоана»; 1921 – габілітаційну працю «Вчення візантійського патріарха Фотія про Святу Трійцю».

По недовгій душпастирській праці з 1922 професор догматики греко-католицької Львівської духовної семінарії, з 1926 – її ректор. Організатор Богословського наукового товариства, з 1926 – його незмінним головою: написав для нього статут, згуртував навколо себе науковців. З 1923 засновник, редактор квартальника «Богословія». Розбудовував у 1929 за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 став ректором Львівської Богословської академії – урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929.

З 1926 – член кураторії Українського національного музею у Львові, з 1931 – заступник голови Українського католицького союзу.

За наукові заслуги, активність у розбудові культурно-національного і релігійного життя в 1930 його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

З 1935 – соборовий крилошанин, митрат, архідиякон Львівської митрополичої капітули.

Відбув низку наукових подорожей Західною Європою, до Святої Землі, брав активну участь в унійних конгресах у Велеграді, Празі, Пінську, в 1936 організував унійний з’їзд у Львові.

Під час першої радянської окупації Західної України (22 грудня 1939) митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, висвятив таємно митрата Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом архієпископа Серрейського.

30 червня 1941 Й. Сліпий підтримав Акт відновлення Української держави.

По смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року перебрав провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року ув’язнений радянською владою; засуджений на 8 років важких робіт. Рік по тому, під тиском подібних репресій, було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви.

Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ’я (зокрема пост митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в Потьмі (табори: Дубравлаг).

Під час ув’язнення тривалий час хворів, неодноразово перебував на межі між життям та смертю. Під час одного з приступів був врятований колишнім капеланом Литовських повстанців – «Лісових братів».

За даними Миколи Посівнича, Й. Сліпий називав роки ув’язнення втраченими. Був пригнічений, бо найкращий період життя (з точки зору продуктивної праці) минув у товаристві кримінальників, вульгарних слідчих, наглядачів. Кілька разів йому ламали руки, ноги, мав букет хвороб, обморожені кінцівки.

Унаслідок численних заходів впливових осіб, на клопотання папи Івана XXIII митрополита Йосифа Сліпого звільнено з ув’язнення. Його першим запитанням по отриманні документа про свободу було: «А чи стала вільною Церква?».

9 лютого 1963 прибув до Риму, оселився у Ватикані. Є, одначе, деякі підозри, що взамін за звільнення московськими комуністами Сліпого Ватикан зі свого боку пішов на деякі прокомуністичні поступки, що особливо проявились вже в окремих угодовських рішеннях ІІ Вселенського Ватиканського Собору…

Тим не менш 11 жовтня митрополит Йосиф на Вселенському соборі Католицької церкви у Ватикані запропонував створити патріархат Української Католицької Церкви. Апостольська Столиця 23 грудня 1963 визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменувала Сліпого членом Східної конґреґації; 25 січня 1965 папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному архієпископу йому належав титул «Блаженніший». З весни 1975 Й. Сліпий користувався титулом патріарха, – та Рим його таким не визнав. Під час прийому Йосифа Сліпого на аудієнції Папа Іван-Павло II, виявивши повагу, підвівся та сам підійшов його привітати, що й ішло врозріз із протоколом.

Керівники СРСР, починаючи від Микити Хрущова, категорично забороняли Йосифу Сліпому повертатись в Україну (від радянського паспорта не відмовився).

Верховний архиєпископ від приїзду до Риму намагався організувати самоуправу помісної Української Католицької Церкви, очоленої патріархом (його виступ на 2-й сесії Другого Ватиканського Собору). Не знайшов зрозуміння для своїх планів у Апостольській Столиці, на думку якої створення українського католицького Патріархату – «не на часі».

У 1968, 1970, 1973 і 1976 роках кардинал Сліпий відбув архиєрейські подорожі країнами Європи, Америки, Азії, Австралії, щоб зміцнити зв’язки з вірними діаспори, пожвавити церковно-релігійне життя та репрезентувати Українську греко-католицьку церкву на чужині. Брав участь у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн).

Олег Турій стверджує, що Й. Сліпий – прихильник консервативної, суворої схоластичної методики у філософії та церковному житті

Як Верховний архиєпископ з патріаршими правами скликав кілька синодів Української греко-католицької церкви, з яких важливіші: 1969, 1971 і 1973 років. На останньому з них була ухвалена конституція патріархального устрою для УГКЦ. Свої розпорядження Сліпий вміщував у «Благовіснику Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду», який виходить з 1964.

У Римі за його сприяння було побудовано Собор святої Софії (посвячений у 1969).

Придбав, відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей, госпіціюм (посвячений 1971).

Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963), науково-видавничу працю при ньому.

Активізував працю Українського богословського наукового товариства (відновлене в екзилі 1960) та відновив видання «Богословія» (з 1963), 1976 – журнал «Дзвони». У науково-дослідницькій праці зосередився на своїй спеціальності, наближаючи томістичну схоластику до вимог східного богословія

Також цінні його праці на історичні, екуменічні теми.

Праці патріарха Йосифа були зібрані й перевидані як видання Українського Католицького Університету в Римі у 1968–1976 роках (томи І-VIII).

За наукові досягнення кардинал Сліпий був почесним членом НТШ з 1964 року, членом Тіберійської Академії в Римі – з 1965 року, почесним доктором УВУ – з 1969 року та трьох американських і одного канадського університетів

 http://zik.ua/news/2017/02/13/borys_udzyak_poglyante_na_foto_yosyfa_slipogo__tse_zh_spravzhniy_cholovik_z_1042885