Інститут Історії Церкви УКУ провів науковий симпозіум про Патріарха Йосифа Сліпого в Харкові

17191413_1429336723795246_5238451386009862780_nДругий день наукових симпозіумів «Патріарх Йосиф Сліпий: знайомий і незнаний», приурочених до 125-ліття від дня народження патріарха, відбувся 7 березня в Харкові. Інститут історії Церкви у співпраці із Філософським факультетом Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна організували науково-дискусійний майданчик у місті, де патріарх короткий час перебував у в’язниці на Холодній горі, очікуючи етапу до виправно-трудових таборів. На цей раз участь доповідача разом із владикою Глібом (Лончиною) та Мирославом Мариновичем розділив владика Ігор (Ісіченко), архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ.

Перед початком симпозіуму із вітальним словом до присутніх звернулися проф. Іван Карпенко, декан Філософського факультету, який від імені ректорату привітав гостей з УКУ, згадуючи приклади попередньої плідної співтпраці обидвох університетів, та владика Василь (Тучапець), екзарх Харківський і Полтавський УГКЦ, який наголосив на непроминальній актуальності життєпису патріарха Йосифа як в часи перебудови та державотворчих перипетій минулого століття, так і в сьогоденні, котре вимагає більшої переконливості у фактах і жертовності у наслідуванні Христа.

Модератор наукового симпозіуму Андрій Домановський, доцент кафедри українознавства ХНУ ім. В.Каразіна, звернув увагу присутніх на тісний взаємозв’язок Української Церкви із давньою Візантією, апелюючи до «просхідної політики» Йосифа Сліпого у справі змагання до патріархату УГКЦ. Також були наведені певні паралелі між патріархом Йосифом, Мартіном Гайдеґером та Юрієм Шевельовим як поміж людьми своєї епохи, які, втім, не зливалися із загальними трендами, але натомість вміли відстояти власну «непопулярну» думку, крокуючи в ногу з духом доби.

17203258_1429336717128580_1466833967754059717_nВладика Гліб (Лончина), єпископ Лондонської єпархії Пресвятої Родини, звернувся до теми духовного єднання (екуменізму) та упокорення людей перед спільними випробуваннями й викликами. Саме про жертовність та страждання, що беззастережно об’єднують людей в Ісусі Христі, говорив і писав у своїх публікаціях Йосиф Сліпий. Владика Гліб зокрема проаналізував програмні, на його думку, праці патріарха «Про поєднання в Христі» та «Заповіт» як тексти, що водночас стали продовженням екуменічного лейтмотиву митрополита Андрея Шептицького та визначили богословську систему координат його наступника. Основою об’єднавчого потенціалу спадкоємців Київської Церкви в Україні патріарх Йосиф вважав відсутність догматичних різниць та спільну духовно-культурну традицію, яка своїми коренями сягає двох тисячоліть.

Владика Ігор (Ісіченко), архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, продовжив тему єднання розділених віток Київського християнства, вказуючи на часом парадоксальні приклади взаємовпливів УАПЦ та УГКЦ у спробах відродити або розбудувати спільну українську еклезіальну традицію в літургійному служінні чи в ієрархічному проводі впродовж ХХ століття. На заваді цьому прагненню, на думку владики, ставало недостатне розуміння власної спадщини та слабо розвинене питомо українське богослов’я. Натомість сьогодні варто було б взяти приклад з патріарха Йосифа, який навіть в умовах заслання працював над книгою про історію Церкви в Україні, а, опинившись у Римі, заклав там український релігійно-науковий осередок, сприяючи дослідженню та осмисленню помісної тотожності УГКЦ. Ідею патріаршого статусу Церкви на початку 90-х років минулого століття перехопили православні в Україні, але їм, на жаль, так і не вдалося підвести під цю ідею належне наукове підґрунтя.

17190542_1429337520461833_5259492711802519175_nМирослав Маринович, проректор із питань місії та призначення УКУ, продовжив історично-емоційну лінію життя патріарха Йосифа зачитуванням та аналізом уривків зі «Споминів». Свого часу засудженому дисидентові Мирославу Мариновичу, як і патріархові, доводилося перебувати у в’язниці на Холодній горі в Харкові та досвідчити на власному досвіді слова Йосифа Сліпого про життя в таборі на кшталт «хліба було замало, щоб жити, але забагато, щоб вмерти». На думку доповідача, подиву гідний один лиш факт написання митрополитом послання «Великого бажайте» в умовах ув’язнення в тоталітарній країні, що було не стільки фізичним покаранням, скільки поневоленням проти сумління і гідності людини. Який міцний моральний стрижень повинна була мати людина, предстоятель переслідуваної Церкви, щоб написати серед бараків і табірних лайок такі слова: «Кожен може чинити добре, а в кожному доброму є і велике…».

Насамкінець усі учасники та присутні мали можливість подискутувати на теми, пов’язані з діяльністю патріарха Йосифа як безпосередньо, та і в сенсі причинно-наслідковому. Серед основних порушених питань були: проблема розмежування сучасної науки і Церкви, динаміка історичних взаємин УАПЦ та УГКЦ, перспективи помісності Української Церкви, роль римського єпископа як вселенського архиєрея в поступі до правдивого екуменізму, протиставлення уніатизму та усвідомлення унікальності власної літургійної традиції.

Особливо жвавою була дискусія довкола питання «екуменічного мучеництва» та богослов’я 17190536_1429338483795070_543440802308894074_nкенозису в таборах ГУЛАГу. Певною відповіддю задля продовження роздумів можна навести репліку Мирослава Мариновича: «Йдучи на Голгофу, Ісус мовив: «Ось нове творю все…». Якщо ми хочемо створити будь-що нове, то в основу цього мусимо покласти жертву…». Продовжуючи думку, Олег Турій, директор Інституту історії Церкви, звернув увагу на те, що приклади спільного свідчення та духовного єднання православних і католиків в умовах переслідувань, не відбувалися коштом відмови від своєї власної ідентичності, а віднайденням того, що лежить в її основі та що є спільним. І на цій основі ми можимо сьогодні будувати спілне майбутнє українського християнства.

Наступний науковий симпозіум «Патріарх Йосиф Сліпий: знайомий і незнаний» відбудеться 9 березня в Запоріжжі у співпраці із Запорізьким національним університетом.

Текст і фото – Ніни Поліщук

Фотогалерея