НАУКОВИЙ СИМПОЗІУМ ПРО ПАТРІАРХА ЙОСИФА СЛІПОГО В ЗАПОРІЖЖІ

Page1Інститут історії Церкви УКУ (ІІЦ), відзначаючи 25-ліття своєї діяльності,  спільно з колегами із Запорізького національного університету (ЗНУ) на чолі з проф. Олександром Ігнатушею провели 9 березня 2017 р. черговий науковий симпозіум в рамках програми «Патріарх Йосиф Сліпий: знайомий і незнаний». Із вітальними словами до присутніх звернулися ректор ЗНУ Микола Фролов, екзарх Донецько-Харківський УГКЦ Степан (Меньок), єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Ян Собіло, представники місцевої влади. Із доповідями виступили о. Михайло Димид, який навчався в Римі за часів перебування там патріарха Йосифа Сліпого, Інна Шугальова – доцент кафедри історії України ЗНУ та Тетяна Грушева  – доцент кафедри новітньої історії України цього ж університету, а також о. Тарас Бублик – старший науковий співробітник ІІЦ, який займається дослідженням періоду відродження УГКЦ в умовах розпаду СРСР та становлення новітньої Української державності.

Отець Михайло Димид говорив про творчу свободу та рішучу відвагу патріарха Йосифа, котрий у 1970-1980-х роках був найвідомішим українцем у вільному світі. «Я був щасливою молодою людиною, котра ніколи не бачила негідного прикладу священнослужителя, – зауважив о. Михайло. – Життя в колегії Святої Софії в Римі було суцільною плеядою конструктивної динаміки для семінаристів». Доповідач вказав на церковно-правові аспекти проблеми патріаршого статусу УГКЦ. Було також наголошено на екуменічному вимірі діяльності кир Йосифа Сліпого, які відображені в його зверненні до спадкоємців розділеної Київської Церкви: «Ми такі самі православні, як ви – католики».

Інна Шугальова у своєму виступі звернулася до витоків родинного дерева Йосифа Сліпого, згадала про особливості виховання в родині, роки формування світогляду семінариста Йосифа, зародження особливої тяги до наукових досліджень та одночасне постання дилеми юнака, котрий прагнув бути науковцем і священиком водночас. Доповідь була здебільшого побудована на «Споминах» патріарха.

Отець Тарас Бублик на основі архівних документів проаналізував діяльність патріарха Йосифа Сліпого, спрямовану на легалізацію УГКЦ в Україні. До прикладу, архиєрей налагоджував співпрацю із такими організаціями, як «Церква у потребі», організовував передачу матеріальної допомоги для Катакомбної Церкви в Україні, але водночас у перших роках після звільнення ніколи публічно не висловлював критичних оцінок релігійної політики СРСР, оскільки постійно плекав надію про повернення на Батьківщину. Більше того ­– робив усе можливе для відродження своєї Церкви. Так, зокрема, у Римі патріархом був створений т.зв. «залізний фонд», де нагромаджквалися примірники видань для майбутнього УКУ в Україні. Як нагоду вирішити «греко-католицьке питання» Йосиф Сліпий бачив також святкування Тисячоліття Хрещення Київської Русі, до якого він не дожив особисто, але яке стало переломним у трансформації не лише релігійної політики СРСР, але й усього радянського простору.

Тетяна Грушева розглянула духовно-моральні та національні аспекти у педагогіці Йосифа Сліпого і наголосила на тому, що патріарх у вихованні греко-католицьких семінаристів у Римі ставив особливий акцент на прищепленні любові до української культури, традицій. Відтак, під час практики чи літніх канікул семінаристи їздили у т. зв. «краєзнавчі експедиції», звідки інколи привозили цінні експонати, у тому числі – предмети сакрального мистецтва для збірки музею УКУ в Римі. Формуючою в семінарії була літургійна традиція Східної Церкви, але водночас сильним був акцент на екуменічному єднанні християнських конфесій, адже, на думку Йосифа Сліпого, без духовного сопричастя була б неможлива політична консолідація.

Під час дискусії, у якій взяли участь  проф. Федір Турченко, проф. Сергій Лях та Олег Турій були порушені теми місця постаті Йосифа Сліпого в навчальній шкільній програмі з новітньої історії України, потребі антологічних та науково-популярних видань, де б були вміщені витяги з наукових і публіцистичних праць патріарха, вибрані документи, світлини. Було наголошено на об’єднуючій ролі такої особистості для всього українського народу. Ціковою видалася констатація запорізьких наковців, що ідея поєднання, яка була провідною в інституційному оформленні Унійної Церкви наприкінці XVI століття, як ніколи близька до реалізації в сучасній Україні. І в цьому контексті підставовою для теперішнх дискусій про єдину помісну Церкву може слугувати  думка патріарха Йосифа, що між католиками та православними немає суттєвих відмінностей у богослов’ї, які б унеможливлювали сопричастя.